Звернув увагу як багато у центрі Києва старих (ХІХ – перша чверть ХХ ст.) будівель, що стоять занедбаними… Наприклад на Андріївському узвозі чи в районі Ярославового Валу. У них не світяться вікна, в них давно не грала музика, їх навідують лише бомжі та фотографи… Вони наче засмучені мовчазні дідусі з кількаденною щетиною, в них наче почувається докір тим, хто снує навколо, заглиблений у свої сьогоднішні проблеми… Вочевидь, власники чекають, що вони самі підуть, щоб прописати на їх «метри» якихось галасливих молодиків зі мішанини скла, пластику й бетону… Я не знаю чи вони ще хочуть, щоб їх рятували. Здається, що багато з них вже хоче просто піти, нарешті ставши з гордо піднятою головою перед розстрільною командою екскаваторів і кранів. Але їм не дають, залишають як є… І щодня вони виглядають ще більш постарілими, ще більш засмученими, ще більш чужими…