(Звичка в мене зі студентських часів – вечорами ходити на довгі дистанції й обдумувати щось, відгородившись від зовнішнього світу музикою з плеєра)
Кохання чимсь схоже на грип. Звичайний грип, не той, що ім. Кабінету Міністрів України. По процесу протікання. Не стовідсотково, але все ж.
* Захворіти (тут і далі дорівнює «закохатися») можна й випадково, а можна й у відвертій зоні ризику. Ймовірність захворіти десь у Карпатах чи Каракумі - практично нульова, у великому місті - дуже висока.
* Дехто хворіє раз чи два на життя. Хтось – щосезону. Є й ті, в кого 100-відсотковий імунітет.
* У когось хвороба (тут і далі дорівнює «коханню») протікає легко, у когось з незначними ускладненнями. В інших – це важкий і болючий процес.
* Хтось при хворобі мусить побути вдома, частина переносить «на ногах» вимушено, а хтось – навмисно занурюється в роботу чи навчання.
* Дехто фактично хизується своєю хворобою, виставляючи на показ, щоб його/її пошкодували, інші сприймають хворобу як природній процес, а частина намагаються якнайбільше приховати і хворобу, й симптоми.
* На випадок хвороби чи ускладнень існують тисячі патентованих та народних засобів, але невідомо який з них кому однозначно допоможе, а який зашкодить, яким варто скористатися, а який – марна трата часу та грошей.

Те, що українська історія – чистої води гоголівщина, сказано до мене. Як і те, що українська політика – чистої води булгаківщина. У нас – інакше, просто інакше, ніж в оточуючих. Ось чому прогнози аналітиків ніколи не справджуються, а екзит-поли не співпадають з результатами виборів (т.зв. фальсифікації тут ні до чого – імхо, більше, ніж на 3-4% нафальсифікувати неможливо). Якщо у решти світу політика, соціологія та економіка зрозуміла, як Евклідова геометрія, то в нас вони – як непередбачувана геометрія Лобачевського, де навіть паралельні прямі пересікаються. Пам’ятаєте, як у фільмі «В бій ідуть одні старики» комполк захоплено вигукує «Проти всіх законів фізики злетів!»? Так от, тепер виникла єретична думка – тому так і злетів, що вже над Україною воювали. Тут ще й не таке буває… Винниченко казав, що українську історію неможливо читати без брому. Дурниця (хоча я б теж, либонь, дозволяв собі говорити подібні нісенітниці, живучи на півдні Франції). Нашу історію неможливо читати, не ознайомившись з «Книгою вигаданих істот» Борхеса, «Міфами Давньої Греції» Парандовського та «Юдейською війною» Іосіфа Флавія…

Несколько более детальная информация к той, что недавно прошла в новостях: "Из сообщений СМИ: Премьер-министр Великобритании планирует принести извинения за программу по отправку тысяч детей в бывшие английские колонии в 20 веке. О подобной английской программе, да еще и действовавшей в 20 веке, мне до этого слышать не приходилось. Так что начал копать. Спасибо всем, кто помог со ссылками на источники. Теперь я могу поделиться результатами изысканий".
Тут, конечно, можно было бы долго надувать щёки и обличающе тыкать пальцем - мол "и эти люди запрещают нам ковыряться в носу". Но не буду. У всех свои скелеты в шкафу, у всех есть чёрные страницы в истории. Вопрос в том насколько в них разбираються, разбираються ли без истерики и главное - делают ли выводы из разбора. Впрочем, это всё так - субъективные пометки на полях газетной заметки (эх... когда-то исписывал эти поля... а сейчас и не помню, когда бумажную газету то читал...).
И ещё один момент - вероятно прав был Дэвис: в Европе два интересных народа для изучения истории - британцы и поляки. Уж больно всё у них рельефно, глубоко... Ну и иллюстрации гожие.

Дерева у Карпатах чомусь стоять в багряних шатах... Наче Нова Англія за вікном вагону, по якому прокладають доріжки холодні краплини... Дивні почуття, дивні асоціації, якесь бажання писати поезію викликає це різнобарв'я червоного, ніколи б не подумав, що буває стільки відтінків червоного... Око, яке звикло за 16 років мандрів бачити восени виключно жовто-золоті Карпати, мимоволі мружиться й намагається сфокусуватися на поодиноких сонячних краплинах в міріадах червленого...

Звернув увагу як багато у центрі Києва старих (ХІХ – перша чверть ХХ ст.) будівель, що стоять занедбаними… Наприклад на Андріївському узвозі чи в районі Ярославового Валу. У них не світяться вікна, в них давно не грала музика, їх навідують лише бомжі та фотографи… Вони наче засмучені мовчазні дідусі з кількаденною щетиною, в них наче почувається докір тим, хто снує навколо, заглиблений у свої сьогоднішні проблеми… Вочевидь, власники чекають, що вони самі підуть, щоб прописати на їх «метри» якихось галасливих молодиків зі мішанини скла, пластику й бетону… Я не знаю чи вони ще хочуть, щоб їх рятували. Здається, що багато з них вже хоче просто піти, нарешті ставши з гордо піднятою головою перед розстрільною командою екскаваторів і кранів. Але їм не дають, залишають як є… І щодня вони виглядають ще більш постарілими, ще більш засмученими, ще більш чужими…

1. Таблички «Оренда»
2. Книга «Диво голодування»
3. Детальна карта зони відчуження навколо Чорнобильської АЕС
4. Китайські вудочки (в двох варіантах – для рибальства і для мітингів)
5. Кримінально-процесуальний кодекс.
6. Дартс з набором фотографій президента, прем’єр-міністра та голови парламенту.
7. Сіль.
8. Цукор.
9. Консерви.
10. Сірники.

(с)

(с) Иоганн Вольфганг Гете, 1808/32
(с) joanerges, 2009

Вступление

Вы снова здесь, изменчивые френды,
Меня тревожившие с давних пор,
Найдется ль наконец вам пост достойный,
Или остыл мой молодой задор?
Но вы, как флуд, надвинулись, виденья,
Тролля и застилая кругозор.
Ловлю упреки ваши всеми пикселями
И возле вас не обрести покой. ( Read more... )

Завершення у цього фільму – цілком голівудський, той самий хеппі-енд... Але, дозволю собі чергове єретичне зауваження: як на мене, логічним було б інакше завершення. Коли герої Сміта та Терон перемагають усіх злодіїв та помирають разом... Так, таки там у лікарні від своїх числених вогнепальних та ножових поранень... Бо може, розповідь про те, що безсмертні створені ідеальними парами, але при цьому втрачають безсмертя та неушкоджуваність, має якусь логічну основу під собою? Нехай не фактологічну, а метафізичну. Така собі захована у кількашаровий футляр притча: ті, хто справді кохають один одного, не потребують безсмертя. Вони сповна проживають короткий, порівняно з віком пірамід, період часу й не претендують на виняткові якості. Не потрібно бути суперменом, коли поруч рідна людина... Зрозуміло, що реального підтексту під цими неоковиристими роздумами немає – інакше одинаки та одиначки, якими вище стелі переповнена Ойкумена, були б дунканамимаклаудами з усіма відповідними наслідками. Але сама ідея щодо взаємозв"язку безсмертя й кохання чимось імпонує... ( Read more... )

Ви любите вдивлятися в обличчя перехожих? Я часом цим розважаюся, коли йду якнайдовшим маршрутом додому, щоб галас вечірнього міста й знайомі до хрускуту пальців пісні з плеєра мінімізували втому робочого дня... Не те щоб витріщатися на інших втомлених і не дуже – радше спробувати вгадати куди й звідки, нащо й чому вони йдуть... Наче розгадувати кросворд чи здогадуватися які саме слова пропущено у напівстертому й пожовклому листі, відісланому ще коли твій дідусь слухав колискові... Ось хтось йде, уважно сконцентрувавшись на газеті, ось хтось бурхливо розмовляє по мобільному, жестикулюючи, наче вітряк, двом руками завдяки хендс-фрі... Ось йде дівчина й посміхається якимсь своїм, нікому, крім її щоденника й Морфея (не матричного, а давньогрецько-міфологічного), невідомим, думкам... Хтось втомлено мружить очі під досі ще разючим сонцем, дехто йде з цілком байдужим поглядом... Головне – не порушувати їхньої власної свободи своїм пристальними поглядом... Адже хтось схоче віднайти і собі щось у моєму обличчі...

...у голові давно крутяться окремі фрази, цілі абзаци та якісь влучні й не надто епітети з досі ненаписаної мілітарно-політичної аналітики щодо останніх подій в східній зоні Понту Евксинського , де свого часу діяв миротворчий контингент Ясона... От тільки поки Будинок з Химерами, традиційно не поцікавившись опініями своїх кріпосних, потрясає на Схід залишками колишної величі (щоправда добряче, до разючого блиску, натертими крейдою ), Захід тишком-нишком бере нас голими руками ... тож і не знаю, чи варто бодай що писати... тим більше - така похмура погода за вікном незмінно викликає в мене бажання всістися біля ватри в горах і просто помовчати, розмірковуючи про вічне... воно ж бо важливіше за цю мишо-жаб'ячу суєту суєт...

З Днем народження, дорогенька! 17 - не аби що... Можна наприклад одружитися без згоди батьків... Саме час отримати вищу освіту... Ну і час таки взятися за розум, бо моє минулорічне побажання щось не надто справдилось...

ua Чим більше я читаю по історії Європи у період 1917 - 1959, тим більше шкодую, що свого часу не почав цікавитися Давнім Римом чи самурями...
ru Чем больше я читаю о истории Европы в период 1917 - 1959 гг., тем больше жалею, что в своё время не заинтересовался Древним Римом либо самураями...