1717 р. у день святого Іоанна Хрестителя представники чотирьох тодішніх лондонських франкмасонських лож зібрались у шинку «Гуска і рашпер» і сформували «Материнську велику ложу світу» та обрали свого першого великого магістра. Хоч протоколи не збереглися, історики масонства не сумніваються, що збори таки відбулись і Лондонська велика ложа стала відтоді нервовим центром міжнародного руху. ( Read more... )

1727 р. голова клану Макдонелів із Гленгері взявся за ливарний бізнес. Він здав в оренду ліс Інвергері майстрові з Бероу, Ланка шир, квакеру Томасу Ровлінсонові і найняв лісорубів та робітників до печі. Ровлінсон, що часто навідувався, помітив, що традиційний одяг шотландців, breacon, або плед із поясом, заважає їм працювати. Отож, порадившись із гарнізонним кравцем в Інвернесі, він змоделював короткий складчастий одяг до колін, що скоро став відомий як felie-beg, або philibeg, шотландська спідничка. Таким чином, головний елемент начебто давнього шотландського верховинського костюма придумав англієць. ( Read more... )

У червні 1620 р. у далекій альпійській долині Valtellina, або Veltlin, сталася кривава різанина. Місцеві католики напали на своїх сусідів протестантів і з допомогою іспанського війська з Мілана вбили кожного, хто потрапив до їхніх рук. Це Veltlinermord, Фелтлінське вбивство, на початку Тридцятилітньої війни привернуло увагу держав до стратегічного потенціалу Вальтелліни. ( Read more... )

Невдовзі по тому, як у березні 1938 р. німецька армія окупувала Австрію, Адольф Гітлер, кажуть, наказав командирові ХVІІ корпусного округу знищити село Долерсгайм, провівши артилерійські навчання. Жителів села евакуювали, і всі сільські будинки, а також цвинтар були зруйновані дощенту. Сенс цієї дикунської операції, здається, полягав у тому, що і Гітлері батько, і бабуся по батькові – Марія-Анна Шикльгрубер – були поховані в Долерсгаймі, а Гітлер нещодавно довідався про перші роки свого батька. Згідно з рапортом гестапо, юна фройляйн Шикльгрубер зачала Гітлерового батька, працюючи неодруженою хатньою служницею в родині заможного єврея. З погляду Гітлера, наслідки тих подій могли бути дуже тривожні. ( Read more... )

Згідно з описом 1739 р., Станіслав Любомирський (1719-1783) успадкував латифундію, що складалася з 1071 земельного маєтку. Маєтки тяглись уздовж дев’яти південних воєводств Польщі від родинного осередку Віснича коло Кракова до Тетієва поблизу Києва в Україні, їх обробляв майже мільйон кріпаків. Великий маршал коронний з 1766 р., Любомирський міг претендувати, що він найбільший приватний землевласник у Європі. Поєднаний шлюбами та політичними зв’язками зі спорідненими кланами Чарторийських, Понятовських та Замойських, він, безперечно, належав до гурту найвпливовіших магнатів країни. Кожен з них мав величезні маєтки, приватне військо й прибуток, більший за королівський. Вони стояли на верхівці соціального устрою, де аристократія – шляхта – була найчисленніша в Європі. ( Read more... )

Як і чимало інших ефемерних утворень Наполеонівської доби, Іллірійські провінції 1809-1813 рр. чарували людську уяву ще довго після того, як їх формально розпустили. Приєднані до Італійського королівства, що перебувало під владою французів, вони обіймали велику частину Адріатичного узбережжя від Трієста до Дубровника, а також досить великі клапті Каринтії, Карніоли, Істрії, Словенії, Славонії та Крáїни. Французький губернатор цих провінцій жив у столичному місті Любляні (Лайбаху). Короткий період свободи від габсбурзького ярма був достатній, щоб породити як тривалий «іллірійський» рух серед словенців та хорватів, так і тривалу італійську іредентистську кампанію за повернення Трієста та Фіуме (Рієки). ( Read more... )

Два провідні критські митці були відомі сучасникам як Ель (El, або Il) Греко – «грек». Один з них – художник Домініко Теотокопулі, що оселився в Толедо, другий – музикант і композитор Франджиско Леондарітіс (бл. 1518-1572), католицький органіст у Кастро, кантор у соборі Св. Марка у Венеції, вчитель музики герцога Баварського. Обидва митці – діти критського Ренесансу. ( Read more... )

Доктор Жозеф-Ігнас Гільйотен (1738-1814) не винайшов гільйотини. Він лише спонукав французькі Національні збори схвалити застосування гуманної машини для страт, яку винайшов його колега Антуан Луї. Пропозицію схвалено у квітні 1792 р., якраз вчасно для якобінського терору, надавши таким чином докторові Гільйотенові статус епоніма – особи, за чиїм ім’ям названо, як гадають, якусь річ. Революційні роки витворили багато таких епонімів. Серед них був Жан Біго [Bigot, тепер французьке та англійське bigot, святенник. – Перекл.], Наполеонів міністр релігійних справ та солдат-ультрапатріот Ніколя Шовен, що виспівував: «Я француз, я Шовен». ( Read more... )

1885 р. Карл Бенц (1844-1929) з Мангайма побудував триколісний самохідний motorwagen з бензиновим двигуном. Хоча його часто називають «першим автомобілем», він становив лише середню точку двохсотрічної історії автомобіля. Екіпаж з паровим приводом Нікола Куньо (1725-1804) дістав назву automobile ще 1769 р. 1850 р. парамобілі були вже досить поширені. Пробували збудувати автомобілі і з газовим приводом. Але тільки чотиритактні двигуни внутрішнього згоряння Ніколауса Ото (1876 р.), Готліба Даймлера (1885 р.) та Рудольфа Дизеля (1897 р.) справді дали майбутнє моторному транспортові. ( Read more... )

1 березня 1869 р. професор хімії Санки-Петербурзького університету Дмитро Менделєєв (1834-1907) готувався поїхати в Твер. Хоч професор був зайнятий готуванням свого підручника «Основи хімії», він брав ще й активну участь у ліберальних російських проектах застосування науки до потреб повсякденного життя і одержав доручення вивчити селянські методи сироварства. У своєму підручнику він дійшов до того місця, де намагався придумати систему класифікації хімічних елементів, і цього дня йому зненацька видалось доречним розмістити їх у таблиці відповідно до їхньої атомної ваги та загальних властивостей. ( Read more... )

1 липня 1903 р. о чверть на третю годину пополудні десь шістдесят велосипедистів рушили зі стартової лінії біля кафе «Ревей-Матен» у паризькому передмісті Лонжерон. Вони їхали до Ліона, мали подолати понад 467 км кепських доріг, перший із шістьох визначених етапів перших велоперегонів Tour de France. Їм треба було їхати день і ніч. Через дев’ятнадцять днів переможцем оголошено Моріса Гарена, що заїхав до Принцового парку, подолавши загалом 2430 км із середньою швидкістю 26,5 км за годину. Він їхав на велосипеді з опущеним кермом, на собі мав панчохи до колін, штани гольф, светр із коміром, що тісно прилягав до шиї, і плаский капелюх із клапанами для вух. Його нагорода становила 6125 французьких франків – десь 242 фунти стерлінгів. За винятком воєнних років, перегони відтоді відбувались кожного липня. ( Read more... )

У суботу 12 серпня 1553 р. утікач від святої інквізиції заїхав у село Луїзе на французькому боці Женеви. Чотири місяці тому його заарештували в Ліоні за звинуваченням у єресі і, після допиту в генерального інквізитора, засудили до смерті. Він утік з в’язниці і жив відтоді в мандрах. Він мав намір узяти човна, переплисти Женевське озеро й добутися до Цюриха. Женева була твердинею Кальвіна, Цюрих – послідовників Цвінглі. ( Read more... )

Picaro – іспанське слово, яким називали шахраїв і волоцюг, тобто людей, що жили за межами стабільного й респектабельного суспільства. Цим словом назвали й популярний літературний жанр – шахрайський роман, що процвітав в усій Європі з ХVІ по ХVІІІ ст., ставши важливим етапом розвитку роману. Архетипним твором цього жанру був роман Матео Алемана «Гусман де Альфараче» (1599 р.), і ця оповідь про пригоди героя по дорозі з Севільї до Рима в товаристві його сумнівної подружки витримала 26 видань. Гусман розповідав, як жебрацька громада сформувала товариство взаємозахисту, що тішиться, винайшовши якийсь вигадливий план одурити панівні класи. ( Read more... )

Виявилося, що давня, середньовічна Марстонська парафія – найближча до того місця, де написано цю книжку. Неперервна історія парафії тягнеться з давнини майже 900 років. Каплицю, що стояла на цьому місці, подаровано Остінському монастиреві св. Фрідесвайда в Оксфорді 1122 р.; статус парафіяльної церкви вона дістала в наступному сторіччі. 1451 р. Марстонську парафію папською буллою було приєднано до сусідньої парафії Хедінгтон, і такий стан тривав до 1637 р. Адже протягом більшої частини новітнього періоду парафія підпорядковувалася лордам Хедінгтонам. ( Read more... )