?

Log in

No account? Create an account
 
 
18 червня 2010 @ 17:50
Ко сі бавив лобдов  
Перші півстоліття закарпатського футболу


Днями в history_ua з’явилася замітка про ужгородський спортивний клуб «Русь», який існував у період між світовими війнами. Дозволю собі написати дещо ширше про початки цієї гри в Закарпатті. Знаю, що існує детальна книга про історію футболу в краї, але не мав змоги з нею ознайомитися, тому буду відштовхуватися від інформації, зібраної по інтернетрях (матеріал є, по суті, компіляцією). Не є вболівальником, просто цікавий історичний аспект справи.

Розпочалося все з того, що у 1893 р. у м. Будапешті серед викладачів гімнастики середніх шкіл Угорщини (Закарпаття на той належало до угорської частини Австро-Угорщини) проведено семінар, метою якого було ознайомлення з іграми з м’ячем, у тому числі з «англійським копаним м'ячем». На ньому були присутні і викладачі ужгородської, мукачівської та берегівської гімназій. Проте в останніх двох навчальних закладах футбол так і не був включений у шкільну програму. А от в Ужгороді Іштван Медрецький, згуртувавши навколо себе Ференца Шюргере, Іштвана Лаудона, Матяша Ролейзека, розробив відповідну програму навчання. Заняття почали проводити на площі «Фізеш» (Вербова). Це ділянка у 7 гектарів між теперішніми школами № 10 та № 11, яку міська влада безкоштовно виділила під спортивний майданчик. Місцина була добряче поросла вербою, що й зумовило назву. Про гру ужгородських гімназистів в «англійський копаний м’яч» було відзначено навіть у шкільному збірнику за 1893/94 навчальний рік.

Основними гравцями в нову забавку були студенти, які навчалися у будапештських вишах, але вони тренувалися в місті над Ужем тільки влітку, під час канікул. Решту сезонів Вербова належала школярам, які ганяли саморобні, ганчірні, м’ячі. Справжній коштував 7 корун – стільки як центнер високоякісної пшениці або 2 центнери кукурудзи.

Грати в аматорський футбол на Вербовій продовжували аж до Другої світової війни. Тут також проводилися щорічні спортивні свята школярів, присвячені завершенню навчального року. І саме тут облаштував своє футбольне поле Ужгородський гімнастичний клуб. Однак площа на Вербовій не відповідала потребам проведення справжніх футбольних матчів, тож студенти та гімназисти самотужки, без сприяння міської влади, збудували новий стадіон (нині там стадіон «Спартак»).

Саме тут 15 серпня 1901 р. відбувся перший на Закарпатті офіційний футбольний матч. Це була товариська зустріч місцевих гравців з командою Будапештського атлетичного клубу (БАК), яку виграли гості з рахунком 3:0. Ось таким був склад ужгородської команди: Бейла Найман - воротар №1, Тиводар Гулович - №2, Сілард Чюрош - №3, Кальман Ланер - №4 (всі захисники), Шандор Майзельс - №5, Міхаль Корпідес - №6, Кальман Бартош - №7 (півзахисники), Дєрдь Патаї - №8, Дюла Майзельс - №9, Мітельман - №10, Ференц Чюрош - №11(напад). На нього прийшли подивитися більше 1000 чол. (в Ужгороді на той час проживало 14 тис. чол.). Матч відсудив ужгородський арбітр Юго Майзельс. Вже 29 серпня 1901 р. ужгородці розгромили збірну команду словацьких міст Кошице-Пряшів (4:1), а 16 серпня 1902 р. міста Кішварда - 5:0. До речі, перші ігри проходили без сітки на воротах.

Через рік у Собранцях (тепер у складі Словаччини), а потім у Берегові, Мукачеві і Виноградові з'явились власні футбольні команди, а влітку 1902 р. було зорганізовано «Товариство ужгородських футболістів», головою якого став адвокат Шандор Тіхлер, секретарем - викладач гімназії Тиводар Гулович, а капітаном - викладач гімназії Ференц Чюрош. Новостворена команда у 1902-1905 рр. успішно провела декілька товариських матчів з командами міст Кошице, Пряшів, Кішварда і Дебрецен. Але футбол все ще залишалася забавкою для багатих.

Цікаво, що звання футбольної столиці в Ужгорода оспорює Берегово – твердять, що тут свій перший футбольний матч Берегівський атлетичний клуб провів ще у 1896 р.

У 1910 р. в новоствореному УАК (Ужгородський атлетичний клуб) було організовано футбольну секцію. Її перша товариська зустріч відбулася у Шатораляуйгель (ужгородці програли - 2:3). Склад УАК був таким: Курак - Іжак, Борош - Кочіш, Ап'ярі, Фенцик - Готліб, Сатала, Ліпот, Феєр, Герман Феєр та Арваї. Команда брала участь і в розіграші чемпіонату Північної та Північно-Східної Угорщини. Футбольні матчі стали дуже популярними серед закарпатців, особливо коли місцеві команди зустрічалися (й найчастіше – перемагали) з командами угорських міст Будапешт, Дебрецен, Ніредьгаза, словацьких Мишкольц, Кошиці. Перший міжнародний матч відбувся у квітні 1911 р. – ужгородські футболісти програли львівській «Погоні» з рахунком 3:0. А у 1914 р. у чемпіонаті свого округу команда УАК виграла від команди НАК (Нодьвародський атлетичний клуб, нині Румунія) і здобула право участі у фіналі першості тодішньої Угорщини. Проте, через початок Першої світової війни, він так і не відбувся, багатьох футболістів призвали до діючої армії.

Навіть під час воєнного лихоліття, у 1917-1919 рр., було зіграно декілька товариських матчів, у найважливішому з яких - із збірною Будапешта - ужгородці поступилися з рахунком 1:2. Цікаво, що один з голів їм забив (з відстані у 70 м!) один з кращих угорських гравців того часу Пайєр.


http://s52.radikal.ru/i135/1006/48/181da930bf0f.jpg
Вечір в Ужгороді. Листівка 1930-х рр.


У 1911 році в Берегові було три команди: BSC, UNION (Союз) і TÖREKVÉS (Зусилля). Ігри цих команд незмінно збирали повний місцевий стадіон вболівальників.

З 1919 р., коли край увійшов до складу молодої Чехословаччини, футбольні команди почали уже створюватися при спортивних товариствах, хоча чимала кількість закарпатців грала у цей період ще й у багатьох угорських, австрійських та чехословацьких командах і досягла при цьому значних результатів. Станом на 15 січня 1919 р. на території Підкарпатської Русі існували дві футбольні команди в Ужгороді: УАК (Ужгородський атлетичний клуб) і УГК (Ужгородський гімнастичний клуб). Проте у місцях дислокації військових частин виникали власні футбольні команди, що називалися гарнізонними одинадцятками та чехословацькими спортивними клубами. Такі команди були у Мукачеві, Ужгороді, Берегові, Виноградові, Хусті, Тячеві, Рахові, Перечині тощо. Більшість із них існували дуже короткий час.

З часом створюються футбольні команди та інші спортивні гуртки при національних осередках, політичних партіях чи релігійних організаціях. Так, соціал-демократи утворили гімнастичні товариства РТЄ (Робітничі Тіловиховні Єднання); аграрна партія - сільські кінні їзди; народна соціалістична партія підтримувала чеський «Сокіл», чехословацька християнська партія та автономна землеробська партія створювали спортивні гуртки «Орел», а єврейська сіоністська партія згуртувала своїх членів в «Хакоах» та «Маккабі». Футбол активно практикувала шкільна молодь у скаутських організаціях - українському Пласті, москвофільському Скавті, чеському Юнаку, угорському Черкейсі, єврейському Кадімагові. Популяризацією спорту займалися також культурно-просвітницькі товариства – українська «Просвіта» та москвофільське Общество ім. О.Духновича.

Новостворені футбольні команди Чехословаччини, у т.ч. у Закарпатті були розділені на т.зв. футбольні жупи. У Закарпатті, згідно з вказівкою Чехословацької футбольної асоціації, у 1920 р. сформувалися дві жупи - слов'янська (об'єднувала футболістів та й команди чеської і словацької національностей) та закарпатська (Карпатолйої Лобдоруго Керулет ) (угорської національності). Вони працювали самостійно. Проте через регулювання членства у жупах суворими адміністративними фінансовими повинностями до 1925 р. у Закарпатті не було зареєстровано жодного футбольного клубу. А більше шести років було треба чекати на створення першого спортивного клубу «Русь» (Ужгород).

Весною 1919 р. в Ужгороді була створена перше Ужгородське робітниче тілогартуюче товариство (УРТТ), яке протягом двох десятиліть (1921-1941 рр.) займала провідне місце у спортивному житті Закарпаття. Воно не один раз ставало чемпіоном краю, а у 1933 р. стало чемпіоном Словаччини серед угорських команд. Саме команда УРТТ була першовідкривачем успіхів. Після неї подібними успіхами можуть похвалитися хіба що команди «Спартакус» (утворена в 1929 р. в Паланку, нині мікрорайон Мукачева) та «БРСТ» (Берегівське робітниче спортивне товариство - утворена 1930 р.). Крім цього футбольні команди були створені ще й в Ужгороді, Перечині, Великому Березному, Мукачеві, Берегові, Хусті, Сваляві. Проте у федерацію футболу їх не прийняли, позаяк виступали непланомірно, вони не були зареєстровані та й не мали постійного списку гравців і не завжди їздили на ігри із-за поганого фінансування. Через це прагнули утворити власний чемпіонат робітничих команд, проте відомостей про нього в архівах краю немає.

Ідея створення команди УРТТ належить Герману Феєру, який разом зі своїми однодумцями Йосипом Гаті та Мором Браунфельдом скликали установчі збори і одноголосно утворили товариство УМТЕ-УРТТ. Головою став друкар Ференц Швінгула, його заступниками - лікар Мор Мандель, робітник Мор Розембаум, муляр Янош Гулайчик. Головним секретарем - Германа Феєра, який очолив футбольну секцію (крім цього тут були ще створені секції боксу та боротьби). Контролером - столяр Іштван Бегун, який з 1927 р. був головою та меценатом товариства. У перший же рік свого існування команда УРТТ здобула звання першого чемпіона Закарпаття серед угорських команд. У 1922 р., крім основного складу, товариство мало дублерів, кілька юнацьких та дитячих команд.

За більш як двадцятирічний період свого існування команда виборола чимало досягнень. До найвагоміших належать: три титули чемпіонів Закарпаття серед місцевих угорських команд (1921, 1932 та 1933 рр.); у 1932 р. вийшли у фінал першості Словаччини серед угорських команд, а у наступному році вибороли звання кращої угорської команди Закарпаття та Словаччини. У 1933 р. відбувся фінал за звання абсолютного чемпіона Словаччини і вперше у фінал потрапили дві ужгородські команди - СК «Русь» і «УРТТ». Усе вирішував третій поєдинок (підсумок перших двох - 3:2 та 0:1), який і закінчився перемогою СК «Русь» - 3:2. Срібний призер команда УРТТ існувала й надалі, але вагомих результатів вже не досягала. Серед тих, хто доклав чимало зусиль для розвитку футболу у нашому краї у 1920-х Й. Бенеш, С. Бублак, О. Бурич, О. Гільперт, Я. Гімлей, Й. Качан, С. Костик, В. Котона, Ф. Куруц, Ш. Плетенік, Й. Ріхтер, І. Рот, Й. Руяк, П. Сітар, З. Фюрес, А. Шеффер, О. Шірохман, та ін.

Естафету підхопила СК «Русь» з Ужгорода. Спортивний клуб було засновано 15 серпня 1925 р., а на зборах обрано перший склад функціонерів: голова - Ілля Гаджега, заступник - Едмунд Бачинський, секретар і керівник футбольної секції - Августин Лавришин та ін. Кольори клубу були визнані зелено-червоні, емблема - зліва - синьо-жовті смуги, справа - червоний ведмідь. Хоча клуб і засновано у 1925 р., проте сама футбольна секція почала діяти тільки весною 1926 р. Це рішення було прийнято 21 березня. Її керівником обрано А.Лавришина. Членами секції стали: Йосиф Ройкович, Сергій Єфремов, Олександр Микита та Андрій Марко.

Починати доводилось все з нуля. Не було ні гравців, ні фінансів, ні футбольного поля, ні форми. Та завдяки енергії керівника до клубу СК «Русь» перейшло багато талановитих футболістів, які перед цим грали в УАК: Андрій Бачо, Йосиф Криж, Степан Комар, Йосиф Хома, Гедеон Пастор, Василь Беллас, Карл Папп, Андрій Марко, Титус Іванчо, Федір Хома та ін. Прийшли в команду студенти університету Іван Бачинський, Адальберт Гелетка, Андрій Рудловчак, палітурник Юрій Куберка, службовець Іван Гаргай. Була утворена й команда дублерів, до якої входили учні місцевої чоловічої вчительської семінарії та української гімназії: Михайло Шкіряк, Олекса Бокшай, Федір Куруц, Микола Шандор, Ференц Матей, Іван Повшик, брати Романи (Володимир та Андрій), Василь Федик, Микола Матяш, Іван Товт та ін. Згодом до них приєдналися електрик Володимир Лімонов, службовці Василь Ковач, Еміл Мельник, вчитель Юрій Русинко та Отто Шерек. Грали на чистому ентузіазмі, приміром О. Бокшай згадував, що 10 років в «Русі» не отримав ані коруни платні.

За досить короткий час були вирішені всі проблеми, які стояли перед командою СК «Русь»: на зібрані між членами кошти вдалося купити два повні комплекти спортивної форми для першої та другої команди, придбали чотири футбольні м'ячі. Перші тренування проводилися на футбольному полі УАК, а з 1927 по 1930 рр. на стадіоні чехословацького спортклубу (ЧсСК). Уже з літа 1930 р. футбольна команда «Русь» грала на своєму власному стадіоні, побудованому частково на кошти, подаровані заможними членами та прихильниками клубу та банкові позики (векселі). Дебют футбольної команди відбувся 4 червня 1926 р. на стадіоні ЧсСК. Цей товариський матч, проведений з господарем стадіону ЧсСК (Ужгород) і завершився програшем дебютантів - 0:2. Ужгородці грали таким складом: А.Гелетка, І.Гаргай, Т.Іванчо, С.Комар, А.Марко, В.Беллас, К. Папп, Ф.Хома, Й Криж, Г.Пастор та Й. Хома.

Футболісти СК «Русь» - аматори (в широкому розумінні цього слова). Учні вчительської семінарії, гімназії, вчителі та службовці пишалися тим, що могли одягнути на себе блакитну футболку з тодішнім гербом Підкарпатської Русі. Футболісти основного складу і дублери (резерв), незалежно від своїх професій двічі на тиждень (по вівторках і четвергах) приходили на тренування , а в суботу та неділю - грали у товариських чи календарних матчах.

У другій половині 1926 р. СК «Русь» провела ще кілька товариських матчів. 8 липня четвірка футболістів СК «Русь» у складі збірної «слов'янської» футбольної команди Ужгорода виграли від збірної команди Північносхідної Угорщини (Дебрецен). А під час товариської зустрічі із збірною командою Кошиць, збірна Ужгорода здобула перемогу - 3:1. У 1927 -1928 рр. СК «Русь» зіграла з перемінним успіхом у декількох десятках матчів, у т. ч. й двох «міжнародних», які відбулися 31 травня та 1 червня 1927 р. у Львові, суперником якого була місцева команда СК «Україна». Результат обох матчів - 3:3. Бере СК «Русь» участь і у календарних іграх чемпіонату краю серед слов'янських команд, де двічі поспіль займає друге місце після ЧсСК (Ужгород).

Олекса Бокшай згадував згодом в інтерв’ю чеській пресі, що станом на 1926 р. в Ужгороді було п’ять клубів: єврейський, угорський, чеський, робітничий (контролювався комуністичною партією) та український (СК «Русь»). Особливо гостра боротьба розгорталася між українськими та угорськими (Ужгородський атлетичний клуб) гравцями.

У 1929 р. вперше вдалося стати чемпіоном не лише краю, а й Східної Словаччини, обігравши чемпіона ЧсСК (Кошице) з рахунком 2:1. У цьому ж році ужгородська команда попала у фінал першості Словаччини, проте внаслідок суб'єктивного суддівства поступилася чемпіону ЧСР - ШК (Жиліна), з рахунком 2:3. У 1930 -1932 рр. СК «Русь» знову бере участь у фінальних іграх чемпіонату Словаччини. А етапним для неї можна назвати 1933 рік. Учетверте підряд вона виграла чемпіонат Підкарпатської Русі та Східної Словаччини, взяла участь у фіналі загальнословацького чемпіонату, де зустрічалися ЧсСК (Братислава), ШК (Жиліна) та СК «Русь» Ужгород. Після проведення календарних зустрічей із ЧсСК (Братислава) 3:2 та 0:0, із ШК (Жиліна) 1:3 та 4:0, СК «Русь» набрала 5 очок при співвідношенні забитих і пропущених м'ячів (8:5), і вперше за час свого існування стала чемпіоном Словаччини серед слов'янських футбольних команд.


http://s50.radikal.ru/i128/1006/03/317fb5fbbaa4.jpg
Команда Берегівського робітничого товариства (1931)


1933 рік став знаменним і для УРТТ. Після завоювання чемпіонського титулу Підкарпатської Русі, команда стала чемпіоном Словаччини серед угорських спортивних клубів. Подібного ще не було: дві ужгородські команди змагаються між собою за звання абсолютного чемпіона Словаччини. Перші дві зустрічі закінчилися з рахунком - 1:0 та 2:3. Все вирішив третій вирішальний матч, де перемогла команда СК «Русь» з рахунком 3:2. Ця перемога дала їй можливість брати участь у фінальних іграх аматорського чемпіонату ЧСР. Згідно жеребкування, свій перший матч команда провела з ДФК (Прага) (Дойче фуссбалл клуб) і програла його і в гостях, і вдома.

У 1934 р. було реорганізовано усю систему загальнодержавного розіграшу, тобто чемпіонату ЧСР. Із кращих футбольних команд створювалися т.зв. «дивізії», яких було п'ять: середньо чеська, дивізія чеської провінції, моравсько-сілезька, словацько-підкарпатська, дивізія німецького союзу. Словацька дивізія була розділена на дві групи - Західну (команди західної і середньої Словаччини) та Східну (команди східної Словаччини і Закарпаття). На підставі попередніх спортивних результатів у Східну Словацько-Підкарпатську дивізію було включено дві сильніші слов'янські команди (СК «Русь» та ЧсСК з Ужгорода) і дві угорські футбольні дружини, які у своєму національному розиграші зайняли перші два місця (МШЕ (Мукачево) та БФТЦ (Берегово).

У першому розиграші східнословацької-підкарпатської дивізії СК «Русь» виступила досить вдало: провела 12 матчів, набрала 18 очок і посіла перше місце. У фінальній першості Словаччини у першому колі вона переграла за сумою двох матчів ФТЦ (Філяково) 2:0 та 1:2. Далі суперниками СК «Русь» були футболісти ЧсСК (Братислава). Незважаючи на те, що після першого матчу ужгородці вигравали 3:1, та це не допомогло їм переграти братиславський футбольний клуб. У другому матчі рефері поєдинку з першої хвилини зустрічі давив на ужгородську команду: всіма можливими і неможливими способами намагався «врятувати» братиславців. І тільки після того, як братиславець Костка, реалізувавши пенальті у ворота Олекси Бокшая (приніс своїй команді перемогу з рахунком 3:1) пролунав фінальний свисток. Проте набрані очки (2:2) і співвідношення забитих і пропущених м'ячів (4:4) вимагали проведення вирішальної гри на нейтральному полі. Третя гра закінчилась з рахунком 0:2 і позбавила СК «Русь» звання чемпіона Словаччини.

У другому розіграші східнословацько-підкарпатської дивізії 1935-1936 рр. СК «Русь» виборола перше місце у своїй групі, і право брати участь у майбутніх фінальних іграх Словаччини. Результати ігор: СК «Русь» (Ужгород) - 23 очки; ЧсСК (Кошіце) - 20 ; КАЦ (Кошіце) - 18 ; МШЕ (Мукачево) - 13 ; ЧсСК (Ужгород) - 11 ; АК Спішська Нова Весь - 10 ; БФТЦ (Берегово) - 5 та «Тереквеш « (Кошіце) - 5 очок.

За звання чемпіона Словаччини 1936 р. ужгородці боролися з командою ФТЦ (Філяково). Перший матч закінчився з рахунком 1:1, а у матчі-відповіді ужгородці здобули перемогу 2:1 та й вдруге завоювали звання чемпіона Словаччини і право боротися у загальночехословацькій державній лізі. Саме в 1936 р. футболісти СК «Русь» стали відомі всій ЧСР як «літаючі вчителі». Справа в тому, що складалася вона зі шкільних вчителів, які не могли собі дозволити надто довго перебувати у від їзді й прогресивно почали використовувати авіаперельоти для того, щоб зіграти матч в іншому місті. Не скажу за всю Європу, але в Чехословаччині СК «Русь» був однозначно першою командою, що літала на матчі. У 1937 р. команда була учасником чемпіонату ЧСР, де посіла передостаннє, 11-е, місце.

У відбіркових іграх суперниками були «Вікторія Жіжков» (Прага) , СК «Градець-Кралове», СК «Батя» (Злін) та німецька СК Меріш-Шенберга (Шумперк). Результати матчів такі:
• СК «Русь» - СК «Меріш Шенберг» - 6:2
• СК «Русь» - «Вікторія Жіжков» - 1:2
• СК «Русь» - «Батя» (Злін) - 4:1
• СК «Русь» - СК «Градець-Кралове» - 1:0
• СК «Меріш Шенберг» - СК «Русь» - 2:6
• «Вікторія Жіжков» - СК «Русь» - 3:2
• «Батя « (Злін) - СК «Русь» - 2:2
• СК «Градець-Кралове» - СК «Русь» - 1:1

У відбіркових матчах брали участь капітан команди Й.Криж, Ф.Куруц, В.Кобзар, Ю.Крайняк, М.Суковський та А.Бендас (8 разів); Е.Іванчо, В.Ковач, В.Радик та І.Товт (7 разів); О.Бокшай (5 разів); В.Федак (3 рази); П.Криж (2 рази); Й.Махата, Ю.Палінчак, І.Спевар та М.Шкіряк (1 раз).

Проте за вагомими успіхами перемог СК «Русь» стояла копітка праця його керівництва, яке в свою чергу мало ряд невирішених проблем: матеріальних, фінансових, господарських та ін. Потрібно було криту стоячу трибуну, збільшення кількості сидячих місць для належного розміщення публіки, поліпшити господарські справи клубу. Керівництво звернулося до крайового уряду та міських адміністративних властей за фінансовою допомогою клубові. Просили 30 тис. крон, а крайовий уряд виділив тільки 10 тис. Керівництво клубу по 2-3 місяці просило матеріальної допомоги. Футбольне поле, трибуни, огорожа потребували капітального ремонту, не було грошей на виїзні матчі, закупівлю спортивного інвентарю та форми. Команда існувала лише завдяки опіці окремих людей. Так, зокрема, голова клубу Василь Грабар віддавав свою заробітну плату команді з тим, щоб вона могла брати участь у виїзних матчах. Найвідоміший тренер СК «Русь» - Отто Мазал-Шквайн.

Уже у кінці 1936 - початку 1937 рр. В.Федаком було зорганізовано підлітковий футбол у клубі, що з часом нараховував 120 чол. Було створено чотири дитячі та юнацькі групи, у яких 2 рази на тиждень проводилися тренувальні заняття, влаштовувалися товариські, а згодом й календарні матчі з іншими дитячими та юнацькими командами міста. Саме з них розпочали свою футбольну кар'єру Д.Товт, М.Мигалина, В.Гажо, В.Юхвід, М.Кречко, І. та Й.Богдани, І.Томаш, В.Вишньовський, В.Гаваш та ін. Після вибуття з держаної ліги СК «Русь» знову займає своє місце у східнословацько-підкарпатській дивізії. Усе довелося починати спочатку. Змагалися між собою : КАЦ та ЧсСК (Кошіце), МШЕ (Мукачево), АК (Списька Нова Вес), БФТЦ (Берегово), ЧсСК та УАК (Ужгород).

Склад СК «Русі» перед початком нового сезону був таким: воротарі - О.Бокшай та В.Шашовець; захисники - Ю.Палінчак, В.Радик, П.Криж, Ф.Куруй; півзахисники - А.Бендак, Ш.Карман, Е.Іванчо, Ю.Хома; нападаючі - В.Ковач, В.Кобзар, Ю.Крайняк, Ц.Чаччіков, Г.Мозер, Г.Бідмон, Й.Криж (капітан команди), А.Копчай та С.Суковський. Перша осіння 1937 р. гра відбулася Мукачеві з МШЕ, у якій здобули перемогу ужгородців - 5:2, проте у зустрічі з ЧсСК (Кошице) отримали поразку - 1:4. А шанси на перше місце та вихід у фінал Словаччини у СК « Русь « втратила 10 квітня 1938 р. у матчі з аутсайдером розіграшу Ужгородським УАК - 2 :3. Весною 1939 р. команди МШЕ (Паланок), «Турул» (Паланок), ЧШЕ (Чоп) та СК «Русь», УАК, УМТЕ та УКМШЦ (всі з Ужгорода) беруть участь у розіграші Верховинського кубка (згідно вказівки східноугорського футбольного відділення у Дебрецені). Перемогу здобула СК «Русь» (Ужгород), а МШЕ (Мукачево) та УАК (Ужгород) відповідно друге і третє місця. Унаслідок цього команда СК «Русь» була допущена до розиграшу другої групи (НБ-ІІ) першості Угорщини. Остання і під час окупації краю гідно репрезентувала Закарпаття на чемпіонаті Угорщини по другій групі, і, як правило, займала місце у першій десятці турнірної таблиці.

За 20-річну свою історію (1925-1945 рр.) команда СК «Русь» зіграла 36 міжнародних ігор (неповні дані), з яких 21 - з угорськими , 7 - румунськими, 5 - польськими і 3 - чехословацькими клубами. За період з 31 травня 1927 р. по 29 червня 1945 р. вони виграли 11, у нічию зіграли - 6, а програли - 19. Співвідношення забитих та пропущених м'ячів - 84:92. 26 разів приймали вони закордонні команди на своєму полі і 10 разів побували в гостях: 4 рази в Румунії, по 2 рази у Польщі, Чехословаччини та Угорщині.

Крім названих команд у різні часи участь в розиграші першості краю брали: СК «Бескид» (Севлюш-Виноградове, 1932, 1938), СК «Духнович» (Мукачево, 1926-1936), СК «Русь» (Хуст, 1934-1938). Ці команди брали участь у чемпіонаті Підкарпатської футбольної жупи. Крім згаданих членами жупи були: ЧсСК та фінансовий СК (Ужгород), СК «Уніон» (Свалява), СК «Залізничник» (Ужгород), СК «Слован» (Мукачево), СК «Королеве над Тисою», СК «Тячів», СК «Солотвино», СК «Уніон» (Берегово). Подібна система була і в угорській футбольній жупі. Тут брали участь команди: УАК, УТК, УРТТ, УШЦ, «Колнінг» ШЦ (Ужгород), МШЕ (Мукачево), «Спартакус» (Паланок), ШЕ (Чоп), ШЕ Тісауйлак (Вилок), АК (Королево), ХШЕ (Хуст), ШЕ (Тячів), АБТЕ (Солотвино), БФТЦ, БМШЕ (Берегово). Команди поділялися на дві зони (західну і східну) і проводили між собою календарні змагання у два кола. Команди-переможниці обох зон у фінальних змаганнях виявляли чемпіона Закарпаття.

Через те, що протягом 1901-1918 рр. на території Підкарпатської Русі були всього дві футбольні команди (УАК та УКШЕ, Ужгород), першість не проводили. Перший чемпіонат краю серед слов'янських та угорських футбольних команд відбувся у 1921 р. Його чемпіонами стали відповідно ЧсСК (Ужгород) та УМТЕ (Ужгород). Першість Закарпаття у 1921- 1938 рр. вигравали: ЧсСК (Ужгород) - 8 разів, СК «Русь» (Ужгород) - 6, СК «Слов'янин» (Мукачево) та СК «Русь» (Хуст) - по 2 рази. Серед угорських команд: УТК (Ужгород) - 6, УАК, УМТЕ (Ужгород) та МШЕ (Мукачево) - по 3, «Спартакус» (Паланок), ХШЕ (Хуст) та КШЦ (Королівські Хлумці, нині Словаччина) - по 1 разу. Між 1921- 1938 рр. 18 разів проводились чемпіонати краю, з яких 17 за національним принципом (слов'янські та угорські команди окремо проводили свої розіграші і виявляли своїх чемпіонів) і тільки один раз, у 1926 році, під назвою «ліги» був проведений спільний розиграш, в якому брали участь країні футбольні команди слов'янських та угорської національностей. Єдиним таким «абсолютним» чемпіоном краю була ужгородська футбольна команда УТК.


http://i072.radikal.ru/1006/6e/e88ac4cadcba.jpg


Кращою футбольною командою Закарпаття в ЧСР була «Русь» (Ужгород), яка, крім шестиразового крайового чемпіонського звання, мала також 6 перемог у чемпіонатах Східної Словаччини (1929-1934 рр.), п'ять разів була фіналістом (1929, 1930, 1931, 1932 та 1934 рр.) і двічі - абсолютним чемпіоном усієї Словаччини (1933, 1936). Це єдина футбольна команда Закарпаття, яка в сезоні 1936-1937 рр. була членом чехословацької державної ліги.

Після остаточної окупації краю Угорщиною в березні 1939 р. припинила діяльність Підкарпатська футбольна жупа та Суддівська колегія. Проте вже весною1940 р. в Хусті було створено закарпатське відділення угорського футбольного союзу, яке провело велику роботу для збереження старих та утворення нових національних футбольних команд. З метою виховання нових суддівських кадрів 1940 р. у Виноградові та Хусті було проведено семінари, які закінчувалися екзаменами. Було підготовлено 20 спеціалістів, які згодом проводили матчі не тільки в області, але й по всій Угорщині. У 1938-1942 рр. у Закарпатті створено два спортивних центри: західний в Ужгороді та східний в Хусті. До 1943 р. вони діяли незалежно один від одного і тільки в 1943-1944 рр. футбольним центром Закарпаття знову став Ужгород. Угорськими властями велась і «робота» по ліквідації ще існуючих українських клубів СК «Русь» (Ужгород), СК «Русь» (Хуст) та «Бескид» (Севлюш) та всілякими способами перешкоджали утворенню нових спортивних гуртків і товариств. Незважаючи на це, СК «Русь» (Ужгород) все ж таки спромоглася зіграти провідну роль у другій лізі угорського чемпіонату.

Були краяни й у командах країн, яким у першій половині ХХ ст. належало Закарпаття. У складі національної збірної Чехословаччини виступали закарпатці Самуїл Шілінгер, Олексій Бокотей, Угорщини - Ласло Пешовнік. За збірні Чехословаччини та Угорщини виступав відомий берегівський футболіст Гейза Колочаї.

Про ставлення закарпатців того часу до футболу можна дізнатися з інтерв’ю першого краянина, що почав грати за київське «Динамо», Георгія Лавера, яке він дав у 2006 р.: «Родом я из села Зняцево, что в 15 километрах от Мукачево. Там впервые и познакомился с футбольным мячом. — По разнарядке властей в числе шести сельских детишек был отправлен учиться в Мукачевскую русскую гимназию имени Пушкина и жил при ней в интернате. Было это в буржуазной Чехословакии, где соблюдались демократические институты, жизненный уровень считался довольно высоким и воспитывалось уважение к нацменьшинствам, в частности к таким, как я, украинцам-русинам. Именно в школе я серьезно занялся футболом. Его «бациллой» были заражены все мальчишки. В школьной команде мне определили роль защитника. И так оно осталась до конца моей карьеры. Уже тогда мы тренировались по два часа трижды в неделю. Одна из тренировок проводилась на городском стадионе. Заметьте, без всякой там его аренды — славные были времена. В футбол, как говорится, играли «и стар, и млад». Матчи любого ранга всегда собирали солидную аудиторию. Повторяю, что мы, школьники, буквально бредили футболом. Помню, как в 1936 году десять 13-летних мукачевских гимназистов, среди которых был и я, отправились пешком в Ужгород — а это 40 километров — посмотреть принципиальную встречу между местным клубом «СК-Русь» и командой города Злин, принадлежавшей обувному королю Бате. Тогда я впервые узнал, что в футболе практикуются нечестные методы игры: взятки и подкупы. Бата предлагал ужгородцам за проигрыш 100 тысяч крон, для того времени сумма заоблачная. Ужгородцы отказались от чешской взятки и победили со счетом 4:1. Тут, конечно, сыграл свою роль и патриотизм команды «СК-Русь», где выступали украинцы-русины. Патриотизм, чувство национального достоинства помогли нашей команде школы им. Пушкина стать лучшей среди 142 школьных коллективов Венгрии. Напомню, что в 1939 году нашу область оккупировала хортистская Венгрия. Финальный матч проходил в Будапеште, где со счетом 6:0 мы обыграли команду города Дьер».


http://i035.radikal.ru/1006/04/04f53b0a4adc.jpg


Після завершення гімназії Г. Лавер почав грати в «Русі», ось ще частина його розповіді про події за часів угорської окупації та вже після визволення Закарпаття: «Самая именитая команда региона участвовала еще в чемпионатах Чехословакии, а на тот момент выступала в первом дивизионе первенства Венгрии. Команда — любительская, в ней играли учителя, рабочие, служащие, гимназисты-старшеклассники. Я же работал тогда в городской управе. В 1946-м на базе «СК-Русь» и венгерского клуба «УАС» создали «Спартак», где собрался весь цвет закарпатского футбола. В том же году команда дошла до полуфинала Кубка Союза, одолев ряд сильных соперников и остановившись лишь на московском «Спартаке». Мы уже знали москвичей: весной они приезжали в Ужгород и уступили нам в товарищеском матче. Не знаю, как бы сложилась тогда игра в Москве, если бы хозяева перед матчем не имели уже существенной форы: они вышли на замерзшее поле в бутсах с шипами. Мы же играли в легкой обуви, больше смахивающей на тапочки».



Центр Мукачева. Листівка 1930-х рр.


Цікаво, що вихованцем крайового футболу був дуже шанований у Чехії Олекса Бокшай. Він народився 27 березня 1911 р. у с. Великі Лази на Ужгородщині. Був племінником відомого закарпатського художника Йосипа Бокшая, мав 12 братів та сестер. Хлопець здобув фах вчителя, як і ще 3 його брата (згодом він згадував, що хотів стати лісником, але батько не мав грошей, щоб послати на навчання до лісівничої школи). Вже змалечку зацікавився футболом й почав грати з 1927 р. (до нього наймолодшому гравцю було 27 років) за ужгородську «Русь» в якості воротаря, став чемпіоном Словаччини та Підкарпатської Русі в 1933 р. У 1929 р. Олексу переманювали до будапештського клубу «МТК Hungária», але батько наказав йому завершити навчання. В 1932 р. перспективним воротарем зацікавився клуб «Спарта» (Прага), але й тут не було дозволу батька (юнак ще не досяг повноліття по чехословацьким законам – 21 року).

Все ж з 1937 р. Олекса почав грати за клуб «Славія Прага», де замінив легендарного Планичку. У 1938 р. був призваний до армії як офіцер запасу (звання отримав ще в 1936 р., а його ротним командиром на практиці в 36-у піхотному полку в Ужгороді був ніхто інший як Людвік Свобода), служив на новому кордоні під Мукачевом, командував кулеметним взводом. Після окупації краю повернувся до Праги. Тут у складі «Славії» О. Бокшай став переможцем Центральноєвропейського кубку (1938, матч проти будапештського «Ференцвароші»), Чемпіонату Чехії (1940, 1941, 1942, 1943), Кубку Чехії (1941, 1942). У 1943 р. мусив відійти з основного складу команди через травму, виступав за команду ветеранів «Славії» та тренував її ж молодіжку. У 1945 р. приймав участь у Празькому повстанні, потім був командиром взводу охорони уряду. Саме О. Бокшай звітував Бенешу, що повернувся з Британії. Потім ще якийсь час служив на кордоні.


http://s04.radikal.ru/i177/1006/ec/49046b683ad2.jpg
Обкладинка мемуарів О. Бокшая


У 1948-49 р. був тренером футбольної збірної Чехословаччини (його підопічні програвали на виїзді командам Румунії та Болгарії, але виграли у поляків). Ще раз у тренерське крісло він сів у 1955 р., коли був тимчасовим тренером чехословацької збірної в матчі проти бельгійців. Відтак був вчителем фізкультури у школі (до 1971 р.). У 2001 р. отримав медаль за заслуги перед клубом «Славія», а через п’ять років – нагороду Вацлава Йіра-Прейса за заслуги перед чеським футболом. Помер Олекса Бокшай 27 серпня 2007 р. у Празі, в цей день гравці «Славії» вийшли на поєдинок з «Аяксом» з траурними пов’язками.

Що ж, розповідь підходить до свого завершення. У 1946 р. було створено ужгородську команду «Спартак», нинішнє «Закарпаття». Також були створені аналоги інших загальносоюзних клубів – «Динамо», «Красная Звезда», потім закарпатські футболісти стали грати на всесоюзних турнірах, але це вже зовсім інша історія…
 
 
Дислокація: там само