Steadfast Tin Soldier (joanerges) wrote,
Steadfast Tin Soldier
joanerges

Наша кров у землі Іводзіми

Коли я якийсь час тому перекладав польську брошуру про битву за Іводзіму, то принагідно вказав, що на загальновідомому фото встановлення прапору на горі Сурібачі один з героїв – емігрант зі Східної Європи. Аж ось дізнався, що це – українець-русин з Прящівщини Михайло (Майкл) Стренк, сержант Корпусу морської піхоти США. Про нього сьогодні й піде мова.

Михайло Стренк (англійською - Michael Strank) народився 10 лютого 1919 р. в невеличкому гірському селі Ярабіна на Пряшівщині. Тоді це була Чехословаччина, тепер – Словацька республіка. Його батьків звали Василь Стренк (у США він змінив ім’я на Чарльз) та Марта Грофікова.


Михайло Стренк


Коли хлопцю було три роки його батько поїхав до США, де влаштувався на роботу на металургійному заводі. Бідність гнала тисячі мешканців Карпат у пошуках кращої долі до Нового Світу. А ще через три роки батько назбирав достатньо грошей, щоб викликати до себе усю родину. Вони жили в маленькому містечку Франклін в окрузі Кембрія в Пенсільванії (у 2000 р. тут було лише 442 мешканці). Тут Михайло закінчив в 1937 р. середню школу. Відтак він півтора роки був у Цивільному корпусі охорони навколишнього середовища, а потім працював на будівництві автострад.

6 жовтня 1939 р. Стренк записується в Пітсбургу в Корпус морської піхоти. Початкову підготовку проходить в центрі для рекрутів КМП на острові Перріс, а в грудні, отримавши звання рядового, стає вояком штабтої роти там же. 17 січня 1941 р. вже як рядовий першого класу він потрапляє до Підготовчої роти «W», яку відправляють на Гуантанамо. Тут Михайла приділяють до штабної роти 3-го батальйону 7-го полку 1-ї бригади морської піхоти (1 лютого перейменована у 1-у дивізію морської піхоти). 8 квітня його переводять до роти «К», він повертається до Штатів і служить в приймальному пункті для рекрутів КМС на острові Перріс. 23 квітня отримав звання капрала. У вересні 1941 р. разом з дивізією він потрапляє до Північної Кароліни. 26 січня 1942 р. йому присвоїли звання сержанта.

На початку квітня 1942 р. Михайло разом з 3-м батальйоном 7-го полку прибуває до Сан-Дієго у Каліфорнії. 12 квітня вони вантажаться на кораблі й 31 травня прибувають на тихоокеанський острів Валліс. Тут наш герой якийсь час служить в 22-му полку МП, а відтак його переводять до елітного спецпідрозділу – 3-го батальйону рейдерів морської піхоти. В складі цієї частини Стренк воює на острові Павуву (21 лютого – 18 березня 1943), а відтак приймає участь в битві за Затоку імператриці Августи (1 листопада 1943 – 12 січня 1944). Після цього пекла йому надають відпустку й 14 лютого Михайло прибув до Сан-Дієго, звідки попрямував до родини. Батькові, що відговорював його повертатися на фронт, Михайло сказав: «Тату, там йде війна. Молоді пацани воюють. І вони потребують моєї допомоги».


Емблема рейдерів КМП США під час ДСВ


Після повернення на службу сержанта Стренка приділяють до роти «Е» 2-го батальйону 28- го полку 5-ї дивізії морської піхоти. Їх інтенсивно тренують на базі Пендлетон та на Гаваях. Після цього Михайла призначають командиром відділення, їх відправляють на Іводзіму, куди морпіхи прибули 19 лютого...

23 лютого 1945 року кореспондент Ассошіейтед Пресс Джо Розенталь зафіксував факт підняття американського прапору на Сурібачі. Групою, що встановлювала прапор, командував саме 26-річний Михайло Стренк, якому лейтенант доручив встановити величезний прапор, щоб підняти моральний дух атакуючих. Це фото обійшло увесь світ…



Підлеглі обожнювали Михайла, відзначаючи його простоту в спілкуванні. Він вселяв в них надію, що вони зуміють вижити у цій м’ясорубці. У спогадах морпіхів, які Джеймс Бредні збирав для своєї книги «Прапори наших батьків», його описують як «найбільшого морпіха з морпіхів», справжнього вояка та лідера, що завжди вів бійців власним прикладом. Він неодноразово казав підлеглим: «Прямуйте за мною, й я постараюся повернути вас цілими матерям» ("Follow me, and I'll try to bring you all safely home to your mothers").

Один з вояків, що служив під його началом, відзначив, що його командир був «з тих морпіхів, про яких ви читали, й про яких знімають фільми». Капрал Гарлон Блок розповідав, що накази Стренка виконувалися беззаперечно. Л. Голлі, що був поруч з сержантом, коли той загинув, сказав, що «Він був найкращий морпіх з тих, кого я знав».


М. Стренк під час служби на Тихому океані


А загинув герой нашої розповіді… від «дружнього» вогню. 1 березня шрапнель американської артилерії накрила ділянку, де перебував Стренк з однополчанами…


Могила М. Стренка на Арлінгтонському цвинтарі


Його поховали на Іводзімі на цвинтарі 5-ї дивізії згідно з римо-католицьким обрядом. 13 січня 1949 р. М. Стренка урочисто перепоховали на Арлінгтонському національному цвинтарі (могила № 7179, 12-а секція). Лише після цього рідні Михайла дізналися, що він – один з зображених на фото, яке знає кожен американець. До речі, його брат Петро теж служив у Другу світову – на авіаносці «Франклін» у Тихому океані.


Пам’ятник на Арлінгтонському цвинтарі, що зображає сцену підняття прапору над Сурібачі


Михайло Стренк отримав за свою службу такі нагороди: Пурпурне Серце (Purple Heart, посмертно), Бронзова Зірка (Bronze Star), Відзнака президента (Presidential Unit Citation) з однією зіркою – за бої на Іводзимі, Медаль за службу в захисті Америки (America Defense Service Medal) – за службу на Кубі, Медаль за кампанію в Американському регіоні (American Area Campaign Medal), Медаль за кампанію в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (Asiatic-Pacific Area Сampaign Medal) – з чотирма зірками (за Павуву, Боугаінвілль, Соломонові острови та Іводзіму), Медаль за перемогу у Другій світовій війні (World War II. Victory Medal, посмертно).

До речі, у знятому в 2006 р. К. Іствудом фільми «Прапори наших батьків» роль М. Стренка зіграв канадський актор Беррі Пеппер.


Б. Пеппер (ліворуч, без каски) у ролі М. Стренка у фільмі "Прапори наших батьків"


Цікаво, що лише два роки тому випадково встановили, що Стренк де-юре не мав американського громадянства, а лише був натуралізований разом з батьком в 1935 р. (його мати була натуралізована в 1941 р.). Справу національного героя терміново розглянули й вже 29 липня 2008 р. під час урочистої церемонії на Арлінгтонському цвинтарі, перед тим самим пам’ятником, сертифікат про надання Михайлові американського громадянство вручили його наймолодшій сестрі Мері Перо.


  
(с) мій
Tags: military, unknownukrainians, Вторая Мировая, повесть о настоящем человеке, профанська екзегетика
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 7 comments