?

Log in

No account? Create an account
 
 
30 вересня 2010 @ 17:57
Україна – батьківщина волохатих носорогів  

Волохатий носоріг


Сьогодні моя розповідь не буде стосуватися військових справ чи політики. Поговоримо про часи вкрай віддалені, що стали знову реальністю на початку ХХ ст. Волохатий носоріг зі прикарпатської Старуні – єдиний у світі цілісний екземпляр вимерлого виду носорогів (Coelodonta antiquitatis) з епохи плейстоцену, що почалася 1,808 мільйона років тому і закінчилася 11,5 тисяч років тому. Його знайшли у 1929 р. в шахті озокериту на території с. Старуня. У науковій літературі його також іменують «другим носорогом зі Старуні». Унікальний факт його збереження став можливим завдяки озокериту та кам’яної солі, що оточили загиблу тварину. Про цю особливу знахідку ми й поговоримо сьогодні.

Нині Старуня – село Богородчанського району Івано-Франківської області з приблизно 1,5-тисячним населенням. Перша згадка про нього датується 1378 р. Село вкрай цікаве – тут знайдено 17 давніх людських поселень VII-V тисячоліть до н.е., фрагменти кераміки та кам’яні вироби. За легендою десь в його околицях опришки Довбуша заховали здобуті в Богородчанському замку скарби.



Старуня на карті України


У Старуні в простій селянській сім’ї народився єпископ Симеон Лукач, блаженний УГКЦ (обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. за участі Івана Павла ІІ). З 1949 по 1955 р. перебував у сибірських концтаборах, священик підпільної церкви, вдруге заарештований у 1962 р., через два роки помер у в’язниці від туберкульозу. Він похований біля дерев'яної церкви св. Параскеви, збудованої 1920 року.

Землі навколо села прикрашають «пам’ятки» давнішого промислу – на довколишніх гірських схилах розташовані понад два десятки нафтових вишок, а нафтові потічки не така вже й рідкість. Горить тут і «вічний вогонь» — ще з двадцятих років минулого століття він палає на місці старої бурової «Надія». Справа в тому, що у середині ХІХ ст. поблизу гори Старуня було відкрито високий (лише 20 метрів в глибину), хоча й не дуже багатий нафтовий горизонт. Відтак навколо понатикували бурові – ледь не що 20 метрів, нафту навіть черпали відрами з криниць. Але досить швидко місцеві запаси чорного золота вичерпалися, принаймні в масштабах, достатніх для промислового видобутку. Та ось нове відкриття – озокерит.

Його ще називають гірським чи земляним воском (через схожість вигляду з бджолиним). Це мінерал, що утворюється внаслідок кристалізації при охолодженні парафінової нафти. Зараз використовується в радіо- і електротехніці як електроізоляційний матеріал, в хімічній промисловості при виробництві лаків, в медицині для виготовлення вазеліну, мазей, кремів та ін., а також для теплолікування (озокеритолікування). Загалом на початок ХІХ ст. у Прикарпатському нафтовому районі було вже близько 2 тисяч шахт, де вручну видобували озокерит. Окрім околиць Борислава, Дзвеняча та Трускавця, саме Старуня стала одним з центрів видобутку цього цінного мінералу.

Сенсація 1907 року

Кістки та зуби давніх ссавців знаходили в Галичині вже віддавна, принаймні науковці почали писати про них ще у першій половині XVIII ст. Передусім це були знахідки решток мамонтів та носорогів в околицях Перемишля й Львова. Через початок промислового видобування нафти та інших корисних копалин у ХІХ ст. кількість палеонтологічних знахідок значно зросла. Кількадесят «трофеїв» науковців, у т.ч. 5 черепів носорога, потрапили до фондів Музею ім. Дзєдушицьких у Львові. Багато зі знахідок перекочували до Музею Фізіографічної комісії Академії знань у Кракові.

У 1907 р. кількадесят давніших дрібних копалень у Старуні були придбані за 2 млн. корон у старих власників гірничою фірмою J. Campe i S-ka з Гамбурга. Нові володільці енергійно взялися за роботу й почали розширювати старіші штольні, у тому числі й IV-у. Саме у ній на початку жовтня того ж року на глибині 12-14 м знайшли досить великі фрагменти скелету та м’яких частин мамонта. Цікаво, що науковців мамонт дочекався у не надто «товарному» вигляді: робітники вирішили, що це сучасна їм тварина (мовляв, віл з рогами) й повитинали шматки шкіри собі на взуття (до речі, шість таких кавалків потім відібрали аж через рішення суду), а саму тушу кинули поруч з шахтою просто неба.

Лише через кілька днів після знахідки один з працівників звернув увагу керівництва, що ці кістки, які валяються біля четвертої шахти, не надто схожі на коров’ячі, а можуть належати якомусь доісторичному велетню (ось вони знахідки поширення дешевих книжок – ні щоб як решта просто порізати шкуру собі на капці, так цей машиніст Вітковський почав інтелект проявляти…). Технічний керівник родовища, інженер Т. Лебєдзік, повідомив нарешті про знахідку богородчанське староство та науковців у Львові та Кракові. Звісно ж, наукові маніяки не змогли пройти осторонь і Музей ім. Дзєдушицьких запропонував директору озокеритової копальні А. Крєглу продати знахідку. На вимогу богородчанського старости Северина Василевського знахідку нарешті почали вартувати, а роботи на шахті призупинили до прибуття наукової комісії. Зупинення робіт стало можливим завдяки підтримці намісника Галичини графа Анджея Потоцького. Зауважу, що тут науковцям явно підфартило – знайди мамонта на рік пізніше, могло б усе закінчитися фіаско: у квітні 1908-го Потоцького прямо у робочому за виборчі зловживання на користь поляків застрелив випускник Коломийської гімназії, студент філософських факультетів Львівського і Віденського універів Мирослав Січинський, що став героєм української громадськості краю. Утім, повернемося до палеонтології.



Карта з розташуванням Старуні


Вже 15 липня до Старуні прибув доктор К. Войцік, асистент геологічного кабінету Ягелонського університету з Кракова, а через три дні до села завітала увінчана науковими лаврами комісія зі Львова. Приїхав і С. Іллясєвіч, комісар богородчанського староства, який зробив перші фотографії знахідок, що потім передруковувалися ЗМІ усього світу. Комісія, поохавши від захоплення та поцмокавши язиками, оголосила, що це неймовірна цінна та важлива знахідка, а тому знайдені рештки знесли до окремого сараю та виставили варту з жандармів, яких спеціально прислали з Солотвина. Відтак до села почали приїжджати усілякі вчені з Кракова і Львова, які не тільки витанцьовували біля мамонта, а й почали копирсатися у викопних зразках доісторичної флори.

18 липня «Газета Львівська» опублікувала замітку «Цікаве викопали у Старуні», в якій заявила, що знайшли не мамонта, а «не менш цікаву потвору» з двома великими рогами «на зразок рогів угорських волів». Через тиждень краківська газета «Час» опублікувала аж три повідомлення зі Старуні, називаючи місцеві знахідки «сенсаційними» та «гігантськи сенсаційними». Газета інформувала своїх читачів, що, на думку професора Семиградського, знайшли скелет не мамонта, а допотопного слона (elephas antiquus), на якого впало дерево й він провалився в яму (згодом науковці вирішили, що викопали таки мамонта (Elephas primigenius), а не слона). Кореспондент також повідомляв про закриту через наплив зацікавлених глядачів шахту та бачені ним 2-метрові бивні, а також решту живописних подробиць.

Першим науковим повідомлення про викопане став реферат «Про мамонта у Старуні», виголошений 29 жовтня 1907 р. професором Вишньовським на засіданні Польського товариства природознавців ім. Коперніка у Львові. Через кілька днів ця ж тематика обговорювалася на засіданні Академії знань (недержавне наукове товариство, що по суті було Академією наук в нашому розумінні) у Кракові. Науковці вирішили добути знахідку собі, а до того часу всіляко охороняти. Але краків’яни спізнилися – про те, щоб отримати мамонта собі вже домовилися з власником копальні львів’яни, які зустріли свій трофей вже 7 листопада того ж року. Мамонт став даром Природничому музею ім. Дзєдушицьких, принісши йому світову славу. Власне, ці знахідки зберігаються в цьому музеї й досі, щоправда тепер він іменується Державний природознавчий музей Національної академії наук України і закритий на ремонт з… 1995 р.

Роботи по розробці шахти відновилися 20 жовтня, але цього разу вже вкрай обережно, аби не пошкодити наступні знахідки. П’ять метрів прокопали безрезультатно, якщо не зважати на не одразу зідентифіковану кістку велетенського оленя (Cervus euryceros Aldr.) й усіляку дрібноту – рештки плазунів, птахів, комах, слимаків, різної флори (дуба, ясеня, клену, в’язу тощо).

Згодом науковці ставили під сумнів вік цих дрібніших трофеїв, вважаючи їх за значно молодшими від носорогів та мамонта. Дисонанс від того, що ці рештки знайшли поруч з рослинами та комахами, що не могли жити у плейстоцені, вирішили наступним чином: вочевидь, туші знайшли ще під час експлуатації шахти в ХІХ ст., але не визнали за щось вартісне й закинули в бічний занедбаний коридор копальні, куди зсипали й результати копання. Отак, мовляв, усе й перемішалося. Ну а в 1907-у знайшли заново. Взагалі-то у науковців були підозри, що в ХІХ ст. тут багато чого знайшли цікавого, але просто їх не повідомляли. Тепер же вони взяли реванш: знахідки описували в багатьох виданнях науково-популярного характеру, як імперських, так і закордонних. У 1914 р. Музей ім. Дзєдушицьких видав у Кракові навіть монографію з атласом «Старунські знахідки».



Скелет другого старунського носорога, виставлений у Фізіографічному музеї в Кракові


Нарешті зранку 6 листопада стало відомо, що приблизно на глибині 17,6 м знайшли ще якогось великого звіра. Спочатку було подумали, що то ще один мамонт. Науковці миттєво прибули на місце, аби особисто контролювати процес (жили вони в селі чи що…). Нарешті через кілька годин на поверхню підняли знахідку – ліву частину звіра разом з передньою лівою ногою, згодом підняли ще два роги. Відтак встановили, що це однозначно залишки волохатого носорога. Потім відкопали ще трохи кісток, у т.ч. ребра. але цілого скелету не зібрали. Навіть отримавши спеціальний грант від львівського Музею на подальші розкопки, решту кісток не знайшли…

З іншого боку, львівський професор М. Ломницький зауважив, що біля плеча і стегна першого старунського носорога видно сліди поранення, а біля туші знайдено майже метрової довжини дерев’яний стрижень, обпалений з одного боку й загострений — з іншого. Відтак припустили, що носоріг втікав від давніх людей й провалився в озокеритове озеро. Такий ось палеонтологічний детектив.



Волохатий носоріг на сучасній казахській марці


Про нову знахідку преса трубила вже за два дні. Тут придалися фотографії Іллясевіча, які залюбки передруковувалися з розлогими коментарями. Носорогу присвячують статті та наукові засідання, а краківські академіки поставили за мету будь-що отримати його в свої руки. У них прям таки вогники загоралися в очах при думці, що в старунській шахті можна собі ще чогось накопати. Тим більше, що унікальне середовище з озокериту та солі гарантувало практично повне збереження зразків доісторичних флори та фауни. Але поки краків’яни потирали спітнілі від передчуттів видатних відкриттів долоні, львів’яни запросили до себе в Музей власника шахти – гамбургця Юліуса Кампе й той під враженням від відвідин подарував їм ще й носорога на додачу до мамонта.

Роботи в шахті № 4 продовжувалися й ще в грудні досягли позначки в 36,4 м, а наступного року – 57 м, після чого були припинені через малу кількість озокериту. Шахту закинули, а намагання краківських науковців розпочати власні розкопки розбивалися об фінансові проблеми.

Знахідки 1929 року

Перспективи викопати ще щось продовжили бентежити науковців і цим мріям не завадили ані війни, ані перекроювання кордонів. Але щойно в 1929 р. краківське відділення Польської академії знань зуміло отримати дотацію з Фонду національної культури на дослідження закинутої шахти в прикарпатському селі. Старуня на той час належала до Надвірнянського повіту Станіславівського воєводства.

Договір між ПАЗом та новим власником відповідної території – Мойсеєм Лаутманом зі Станіславова було підписано 29 квітня 1929 р. Академія отримувала право на проведення розкопок з науковою метою на терені, де знайшли мамонта та носорога 22 роки тому. Лаутман зобов’язався обновити четверту шахту та надати допоміжні будівлі для роботи науковців.

Тим часом ледь не розгорівся скандал. Консорціум «Малопольща» у Львові, що належав до «Групи французьких нафтових, промислових та торгових товариств у Польщі», побоювався, що Лаутман під виглядом наукових розкопок знову почне видобувати в Старуні озокерит. Однак ПАЗу вдалося переконати консорціум, що розкопки мають виключно науковий характер та повністю контролюються відповідальними вченими. Однак підозри в нечесній конкуренції залишалися й листування з цього приводу тривало ще кілька років.

Керівником дослідницької групи став краківський геолог Євгеніуш Панов, про неймовірну відданість науковим пошукам якого студенти складали легенди й анекдоти. Приміром якось президента міста Кракова пошкодував обшарпаного дядька з величезним важким рюкзаком і запропонував його підвезти. Яке ж було здивування мера, коли «бідняк» попросив висадити його перед Гірничою академією та представився: «доктор Панов, асистент професора Гоетла». Або ж була історія про рюкзак, який Панов пошив для 10-річного сина, яби той допомагав йому переносити здобуті зразки. Панов був правдивим фанатиком розкопок, що самовіддано боровся з усілякими труднощами та не звертав увагу на складнощі й незручності.



Євгеніуш Панов під час розкопок у Старуні


ПАЗ створила спеціальний Комітет старунських досліджень, що розпочав свою працю в червні 1929 р. Наступного місяця розпочалися роботи на місці. Стару шахту розчищали, будуючи одночасно ще один прохід за 15 метрів від старого. Долаючи труднощі з виходом вуглеводня та підтопленням, вчені поступово просувалися до центру Землі. Через 18 м копати новий прохід припинили й почали пробивати від нього горизонтальний прохід до старого. Панов все копав і копав, і нарешті натрапляє на пласти, що належали явно до того періоду, яка його цікавила. Нарешті 23 жовтня в бічному ході на відстані 3,3 м від «мамонтового» проходу знайшли тулуб волохатого носорога. 27 жовтня львівський «Ілюстрований кур’єр щоденний» поспішив заявити, що викопали ще одного мамонта. Науковці ж тим часом продовжували свою працю, обмірюючи свою дорогоцінну знахідку.

Це був непошкоджений тулуб волохатого носорога, що лежав на спині. Він мав незначні пошкодження, зокрема дірку в животі, через яку назовні вивалилися частково нутрощі. Пізніше визначили, що це молода, 3-річна самка. У неї майже не зберігся волосяний покрив (за винятком кількох клаптиків), не було копит та рогів (натомість у 1907-у носорога викопали з рогами). Завдяки допомозі військових (зі Станіславова навмисно прибув саперний взвод з 48-го піхотного полку під командуванням поручника Дубенського) було змонтовано спеціальну підйомну систему й 17 грудня піднято носорога на поверхню. Вже за п’ять днів унікальна знахідка прибула до Кракова, де й перебуває досі, будучи виставленою в місцевому Природничому музеї систематизації та еволюції звірів Польської академії наук.



Професор Владислав Шафер, доктор Євгеніуш Панов і професор Ян Новак біля шахти в Старуні


Цікаво, що з вивозом краків’яни поспішали – до Старуні раптом захотіли приїхати їх конкуренти – представники львівського Товариства ім. Коперніка, а Панов звітував своєму керівництву, що цей візит не бажаний, бо «серед відвідувачів можуть бути особи, які потім будуть публікувати різні дурниці в пресі». Ось такі от наукові війни…

До речі, на церемонію (доводиться вживати саме такий термін, зважаючи на обставини) підняття туші на поверхню поприїжджали купа чиновників та високих гостей. Приміром приїхав богородчанський староста Новак, станіславівський Янецький, представники воєводства, снятинський бурмістр Нємчевський, граф Дзєдушицький з Єзуполя, група офіцерів 48-го пп на чолі з полковником, представники Міністерства освіти аж зі столиці з кіногрупою... Цікаво, що приїхало й досить багато молодих панночок, що бажали на власні очі побачити «чорного дідька» з глибин землі та історії. Це була хвилина слави доктора Панова… По команді Дубенського вояки поволі підіймають на гору платформу з носорожихою, а потім перевантажують тушу на спеціальний транспорт.



Старуня, 17 грудня 1929 р. – президент ПАЗ проф. Костанецький, полковник 48-го пп, богородчанський староста д-р Юзеф Новак, станіславівський староста д-р Янецький, комісар поліції Елснер з Богородчан та інші офіційні особи


Через Богородчани дорогоцінну знахідку перевезли до Станіславова, де завантажили до вагону товарного експресу, що попрямував до Кракова. Тут вже приготували спеціальну обладнану майстерню для досліджень та консервації. Спершу поляки просили, щоб препарацію провів спеціаліст віденського природничого музею (Naturhistorisches Museum), але нахаби-австріяки відмовили. Тоді звернулися до Ф. Калкуса, відомого дермопластика зі Львова. Він, до речі, працював і зі старунськими знахідками 1907 р.

Шкуру носорога зняли та натягнули на модель. Від скелета відокремили м'ясо та м’які частини, які законсервували окремо. Цікаво, що у шлунку тварини навіть знайшли трав’янисті рослини, спожиті нею перед загибеллю. Було виготовлено гіпсову модель носорога. Вже у червні 1930 р. шкуру та частини нутрощів було виставлено на загальний огляд. А ось скелет публіці показали вперше тільки у 1948 р.



Старуня, 17 грудня 1929 р. – підняття носорога з шахти


Треба відзначити, що у тому ж таки 1929-му в Старуні принагідно знайшли рештки скелетів (не цілісні й без м’яких частин) ще двох волохатих носорогів, т.зв. третього і четвертого старунських. В місцевому озокериті науковці також знайшли багаті залишки давньої флори та фауни. Усе це вивезли до Кракова. Розкопки, щоправда, з меншою активністю тривали аж по 1932 р.

Знахідка та дослідження старунської носорожихи стало популярною темою для польських і закордонних видань, викликаючи значне зацікавлення у науковців. Ще б пак – знайти так чудово збережені рештки поза вічною мерзлотою! Під час гітлерівської окупації німці навіть виготовили ще одну гіпсову модель носорога (але вже в позі стояння на ногах), яка досі виставлена в музеї Haus der Natur в австрійському Зальцбургові.



Туша волохатого носорога, знайдена у 1929 р.


Вже у 1930 р. було видано перші результати досліджень старунських знахідок у монографії «Другий носоріг з надр Старуні та характер його оточення». Того ж року ця праця вийшла англійською мовою. Більше того – спеціально для публікації результатів досліджень було засноване перше у Жечі Посполитій видання виключно палеонтологічного характеру під назвою «Старуня» (при тому, що там публікували матеріали про знахідки не тільки з цього села). Перший номер вийшов у 1934 р. в Кракові. У 1970-х рр. почалася нова хвиля наукових досліджень старунських знахідок (радіовуглецеве датування, гістопатологічні дослідження, вивчення в електронному мікроскопі).



Гіпсовий відлив носорога зі Старуні у позі, в якій його було знайдено


Всі знахідки у Старуні потрапили до рук науковців в маленькій локації площею 8 на 3 м та на близькій глибині: носоріг № 1 – 17,5 м, №2 – 12,5 м, №3 та №4 – 11 м, мамонт – 17,5 м. Однак радіовуглецевий аналіз вказав науковцям на різний вік їхніх трофеїв – в інтервалі до 36 тис. років тому (в геології за «нульовий рік» прийнято наш 1950-й). Так носоріг №1 мав 14,5 тис. рр., №3 – 18,5 тис. рр., мамонт – чи то 25 тис., чи то 35 тис. З віком носорога № 2 проблема – то визначають, що йому 23 тис. рр., то що 36 тис.

Відкриття, зроблені у прикарпатському селі, мали велике значення для науки. Супутні крупним старунським знахідкам рештки рослин та комах стали важливим джерелом для наукової реконструкції середовища та клімату плейстоценської тундри. До речі, у колекціях львівського музею, того самого, що на ремонті, зараз зберігаються також 608 пробірок із плейстоценовими безхребетними, знайденими разом із мамонтом. Ну а головний діамант в короні наукових трофеїв – другий старунський носоріг – являється єдиним у світі знайденим цілісним представником цього вимерлого 12 тисяч років тому виду.



Другий старунський носоріг, виставлений у Фізіографічному музеї в Кракові


Старунський вулкан та інші природні дива

Але не лише мамонтами й носорогами може пишатися Старуня. Тут знаходиться єдиний в Україні… вулкан. Щоправда грязьовий і маленький. Внаслідок давнішніх гірничих розробок з видобування нафти та озокериту ґрунтові води, насичені киснем, тепер проникають углиб землі на тисячу метрів, викликають окислення нафти, що й дає той приплив теплової енергії, яка живить вулкан. Вперше він заявив про себе у березні 1977 році після землетрусу в горах Вранча в Румунії та досягав висоти 3 м. Тоді на конусоподібному пагорбі діаметром близько 50 м з’явилися перші кратери, з яких вихлюпувалися рідина, грязі та газ. Відтоді старунський вулкан то затихає, то активізується, «дихаючи» через десятки менш активних міні-кратерів і зараз нагадує пласку грязеву пляму. Але його склад — чи не вся таблиця Мендєлєєва. Сьогодні вулкан має 8 кратерів та 12 непостійних мікрократерів, які виділяють газ, воду, глинисту пульпу, інколи нафту або її складники.

Завдяки науковцям Івано-Франківського інституту нафти та газу тут створили т.зв. Старунський геодинамічний полігон (до його складу ввійшов і грязьовий вулкан). Зараз тут відбуваються спільні українсько-польські дослідження. Зокрема, власники білих халатів плекають надію знайти не лише когось на зразок мамонтів чи носорогів, а й тіла мисливців доби пізнього палеоліту.

За однією з версій вчених, завдяки певним фізико-хімічним процесам, що проходять на глибині 600-1000 метрів, відбувається виверження грязей, мінеральної води, розсолів, тут утворюються сполуки свинцю, цинку, є прояви новітньої тектоніки, молодих рухів земної кори.



Старунський грязевий вулкан


Цікаво, що це місце незрозуміло як і чим приваблює свійських та диких тварин. Щороку пастухи витягають з кратера кілька кіз та корів, почорнілих та переляканих. Жертвами вулкану за весь час його існування став десяток свійських тварин.

Ще одне природне диво Старуні – соляна криниця, глибина якої сягає приблизно 20 м, а концентрація солі у воді складає 70%. В такому середовищі ніщо не виживе. Колись сюди за сіллю їздили з усіх довколишніх сіл. А за часів Жечі Посполитої у Старуні цією сіллю лікували хвороби опорно-рухового апарату.

Можна зустріти й припущення, що в радянські часи в околицях Старуні знайдено родовище уранових руд. У будь-якому разі, ця місцевість характеризується унікальним для Прикарпаття радіаційним фоном (за неофіційними даними, може сягати від 60 мікрорентген на годину і вище), що зумовлено виявленим тут радоном та відкладами солей важких металів. На думку вчених, це місце за своєю геологічною природою не має аналогів в Європі.

© мій
Джерела: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
 
 
Дислокація: там само
 
 
 
Простоmagistr111 on 30 вересня 2010 15:11 (UTC)
Ох и зябко было в те времена...
УКРАЇНСЬКИЙ БОРЩvolozuga on 30 вересня 2010 16:02 (UTC)
Нічого нового, в Україні й зараз досить носорогів, причому деякі з них достатньо волохаті!
sparrowhawksparrow_hawk on 30 вересня 2010 16:22 (UTC)
дуже цікаво, дякую!
MAG: Українська відповідь Морфіусуmagner58 on 30 вересня 2010 18:12 (UTC)
Україна
Ви забули про найімовірнішу (та безперечно найпопулярнішу) курганну гіпотезу джерела індоєвропейців.
http://en.wikipedia.org/wiki/Kurgan_hypothesis
kampffliegerkampfflieger on 30 вересня 2010 18:47 (UTC)
Дякую дуже!
swanssonswansson on 15 березня 2012 17:19 (UTC)
дякую, деяких подробиць не знав.
ПиСи - пара фото не відображаються