?

Log in

No account? Create an account
 
 
29 серпня 2013 @ 13:34
Українці під Віднем-1683: пошуки у темній кімнаті  


Джерело тексту: сайт Посольства Республіки Польща в Україні

Річниці великих баталій, які випадають у поточному році – 330-та річниця Віденської битви та 340 років Хотинської битви, стали нагодою і початком для дискусії польських і українських істориків XVII ст., організованої в рамках Круглого столу в Посольстві Республіки Польща у Києві 27 червня 2013 року.

Д-р Радослав Сікора виступив перед учасниками з ґрунтовною презентацією, присвяченою мобілізаційним зусиллям, покладеним Річчюпосполитою перед битвою під Віднем, з наданням розрахунків чисельності війська, що були проведені на основі документальних історичних джерел. Представлені дані показують, що усе Польське Королівство (армія Великого Князівства Литовського не брала участі у битві), в склад якого входило також Київське воєводство, зобов`язалося підтримати Віденську операцію кількістю 35 404 коней і частково піхотою, що сумарно склалося на 5 626 800 злотих. Колишнє Київське воєводство, яке входило в склад Королівства і в результаті попередніх воєн, було територіально обмежене тільки до правобережної частини, повинно було утримувати 82 коня і надати суму в розмірі 12 000 злотих. Решта частини нинішньої України, яка залишалася під владою Козацького гетьмана, підлеглого Російському царству, не могла брати участь у битві, оскільки добровільно зреклася можливості формувати власну зовнішню політику. Для порівняння Р.Сікора показав, яким була участь інших воєводств Речіпосполитої, зазначаючи, що, напр., участь Мазовєцького воєводства фінансово полягала у наданні бл. 550 000 злотих (9,8% усіх витрат) та 3571 солдатів (10,01%). За вищевикладеними обрахунками, у Битві під Віднем участь України (так, як це розуміли у XVII ст., тобто - Київського воєводства у складі Речіпосполитої) складає десь 0,2% сукупних зусиль Речіпосполитої, як фінансових, так і мобілізаційних, що були покладені у віденську відсіч. На думку дослідника Р.Сікори, участь України в цій битві буде значно більшою у цифрах (фінансова до 7,8%, а мобілізаційна – 8,6%), якщо при розрахунку брати до уваги всю українську територію, що в той час перебувала в кордонах Польського Королівства і простягалася далеко поза Київське воєводство.

На думку О. Сокирка, невелика фінансова і мобілізаційна частка давнього Київського воєводства у віденській відсечі випливала з того, що в результаті численних воєн, які точилися на українських землях в попередніх десятиліттях, повстання під проводом Б.Хмельницького і подальшого періоду “Руїни”, українська територія була значною мірою винищена та “виснажена”. З цією думкою погодився і проф. M. Нагєльскі, посилаючись на фрагмент листа від короля Яна ІІІ Собєського, в якому він описує українські землі як “порожні”. Проф. Нагєльскі вказав також, що в проекті військових реформ Яна ІІІ Собєського від 1676 р. кількість мешканців українних воєводств оцінювалася на ледво 400 тис. осіб.

Якщо йдеться про національний склад королівської армії, яка 12 вересня 1683 р. підійшла до Відня, то д-р Р.Сікора і проф. М.Нагєльскі подають чисельність 150 запорізьких козаків (молойців), які повинні були взяти участь у битві. За даними проф. М.Нагєльського, який посилається на листа короля Яна ІІІ Собєського до своєї дружини, король скаржиться на відсутність Козаків при королівському війську – інша частина козацьких підрозділів (1,5-2 тис. вояків), залучених до походу, не встигли вчасно прибути під Відень і вже брали участь у подальших етапах кампанії. На думку проф. М.Нагєльського, участь козаків у Віденській операції не варто обмежувати тільки самою битвою 12 вересня 1683 р. – необхідно взяти до уваги участь цих частин в подальших військових діях Речіпосполитої, зокрема, в облозі Сечани у листопаді 1683 р. та в молдавському поході 1684 р. В цих боях козацькі відділення, як стверджує проф. Нагєльскі, показали себе з якнайкращої сторони і сам король був змушений визнати „покращення репутації” козацьких частин.

Історики, які взяли участь у Круглому столі, зазначали, що, з огляду на декілька причин, надто складно чітко визначити національну приналежність солдатів цілого війська Речіпосполитої, яке брало участь у віденській відсечі. Як вважає проф. Н. Яковенко, суттєвим, але і неоднозначним тут є питання етнічної самовизначеності тодішніх громадян Речіпосполитої та факти масової втечі руської шляхти з українських земель на захід під час повстання під проводом Б. Хмельницького. В результаті цих процесів у західних і центральних воєводствах Речіпосполитої опинилася значна кількість представників цієї шляхти, яка, поселяючись на нових територіях, поступово, з плином часу, зазнавала полонізації. Велика частина цієї шляхти оселилася також на території тодішнього Волинського і Подільського воєводств (нині ці території входять в склад України) і, з часом, також зазнала самополонізації. На думку З.Гундерта, значна частина командуючих кадрів армії Речіпосполитої пізніше походила саме з Волині та Поділля. Отже, значне число офіцерів-Русинів, які прибували з цих місць, могли брати участь у Битві під Віднем. Істотною проблемою етнічної ідентифікації содлатів на службі Речіпосполитої є, також, той факт, що колишні громадяни Королівства знали і користувалися польською мовою. Стосується це і більшості руської шляхти, причому подальші дослідження повинні з`ясувати, чи шляхта користувалася польською мовою тільки в офіційних ситуаціях, чи також у повсякденному житті. Як вважає І. Гаврилюк, відкритими ще залишається багато питань щодо участі Русинів (українців) у Битві під Віднем, які потребують детального подальшого вивчення.

Усі історики, які брали участь у конференції, зійшлися на тому, що детальне визначення етнічного складу армії Речіпосполитої під час віденської відсечі є дуже складним питанням, що потребує подальших ретельних з`ясувань, а одержання точної відповіді може остаточно виявитися просто неможливим. У зв`язку з цим науковці згодилися, що перемогу під Віднем треба розглядати як спільний здобуток усіх тогочасних громадян і народів, які проживали в Королівстві Речіпосполитої.

На думку істориків, застосування сучасних понять і критеріїв, зокрема при спробах визначити, яким був внесок окремих народів у перемогу, є помилковим підходом. Перемога під Віднем стала успіхом, яким пишалися усі мешканці Речіпосполитої, що утотожнювали себе і з єдиною багатонаціональною державою і зі своїми “малими батьківщинами”, серед частини яких тоді були теперішні землі України.

Завантажити:
* Презентація Битва під Віднем 1683 року - Мобілізаційні і фінансові зусилля Польщі та України, д-р Радослав Сікора (формат .ppsx)
* Стаття Козаки під Віднем у 1683 р., проф. д-р Мірослав Нагєльскі (формат .pdf)
* Віденська відсіч. Пошук українського сліду - Ю. Рудницький, Дзеркало тижня, 22.08.2013 (формат .pdf)
* Спадщина предків - Р. Слепенчук, День, 01.08.2013 (формат .pdf)



 
 
Дислокація: там само
 
 
 
hogo_czhogo_cz on 29 серпня 2013 11:15 (UTC)
Дякую. Треба було ще посилання на Филипчака)
zakarpattya4allzakarpattya4all on 29 серпня 2013 11:20 (UTC)
тактактак, тоді і закарпатці доклали зусиль разом з Ондрашом ІІ, воювавши проти невірних під час хрестових походів :)
zig_masterzig_master on 29 серпня 2013 13:23 (UTC)
А якщо прикинути, яку територію населяли закарпатські русини наприкінці 17ст і який відсоток "угорців" складали, то буде взагалі ойойой
sabrina_z_Rujinysabrina_lite on 29 серпня 2013 12:01 (UTC)
Нашого цвіту по всьому світу.
Vladimir KirilenkoVladimir Kirilenko on 07 вересня 2013 14:58 (UTC)
про турок даже не в курсе, вот про другое встречал:
В октябре 1619 года, в разгар осады Вены чехами и трансильванцами (венграми) князя Бетлена Габора, в Закарпатье вторгается 10-тысячный корпус запорожцев во главе с полковниками Кличковским и Русиновским. 22 ноября казаки под Гуменным разгромили трансильванцев под командованием князя Юрия Ракоци. В скором времени запорожцы осадили города Кошице и Пряшев в Словакии и своими действиями фактически сорвали планы войск Антигабсбургской коалиции, вынудив их снять 27 ноября осаду Вены. Бетлен Габор, уже получивший из рук венгерских магнатов корону Иштвана Святого, оставил надежды на разгром ненавистных Габсбургов. Тем не менее из-за отказа австрийцев выплатить надлежащие деньги, запорожцы в середине декабря 1619 года возвратились в Сечь.