?

Log in

No account? Create an account
 
 
21 січня 2008 @ 02:07
«Даю без міри ніжність»: інтимний портрет Олени Теліги  

Автор: Наталя Кляшторна
Джерело: «Політика і культура», 29.08.2000
Коли подружжя Теліг вперше з'явилися у Львові, Олена відразу буквально зачарувала місцеву публіку. Мужчини упродовж всього вечора не зводили з неї очей. Шикувалися у черги, щоб запросити до танцю. Кількох хвилин спілкування з цією модно вбраною пані було досить, щоб надовго втратити голову, Жодна інша українська літераторка (хіба Марко Вовчок) не мала такого шаленого успіху в чоловіків. І романи Олени Теліги не завжди були платонічними.

Подруги згадували, що Олена не була красунею, зате привабливою і дуже жіночною. "Елегантна у статурі прудконогої Діяни", — писав про неї Донцов. Уміла й любила вишукано одягатися. Про неї казали: "входила в життя, як у безжурний танок", мала живі очі, що вміли кидати блискавиці, пристрасно любила танці і веселощі. Сумною і заплаканою її бачили лише один раз — коли дізналася про вбивство Петлюри у Парижі.

Знайомі дивувалися, коли завжди оточена увагою чоловіків 20-річна Олена Шовгенова, „татова донька”, дуже амбітна і трохи істерична, зупинила свій вибір на скромній постаті сина кубанського козака, котрий заповзявся навчати її української мови. Михайло Теліга був людиною спокійної вдачі. Життя з Оленою, нервовою, чутливою навіть до дрібниць, потребуватиме від нього такту і неймовірного терпіння.

Писати вірші Олена почала 1929-го, вперше вони з'явилися друком через три роки. Цьому передувала майже детективна історія. Хтось із друзів написав від імені Олени листа до редактора "Літературно-наукового вісника" Дмитра Донцова і попросив дати оцінку поетичним спробам. Найвідоміший тоді літературний критик і публіцист в рядках Олени розгледів талант. І опублікував їх у найближчому числі "ЛНВ". Хіба знав тоді Донцов, що благословляє на поетичний шлях свою майбутню коханку?

Дмитро Донцов мав на людей "електризуючий вплив". Жінки від нього просто шаленіли. Гаряча кров давалася взнаки — він був правнуком італійки. "Як я міг вести з Вами наукові дискусії? Хіба Ви не бачили, яка чудова жінка була поруч!" — писав він колезі, спантеличеному раптовою зміною настрою метра під час якоїсь імпрези. Але на тривалі стосунки з "класиком українського націоналізму" могла розраховувати далеко не кожна "салонна пані" з милим личком і стрункою поставою. Донцов був надто вимогливим. Отримавши перші листи від Олени, він одразу "править" її поезію, робить зауваження, радить, що слід читати.

Коли вони зустрілися, Олені було 27, Дмитрові — 50. Поступово стосунки вийшли за межі творчої співпраці. Свідченням — їхнє листування. Справді, рідко який редактор називає авторку "милим сотворінням", пише, що мріє бачити її "у балевій сукні" тощо. Олена — у Варшаві, Дмитро — у Львові, але вони радо долають відстані для зустрічей. Це триває близько п'яти років. Львівська дослідниця Галина Сварник стверджує, що до жодної іншої жінки він не писав таких теплих листів, як до Теліги. А що важливіше — такий тривалий час. "Моя прив'язаність до нього йому потрібна, як і його — мені. Я його не ідеалізую... Але я люблю його таким, яким він є", — писала Олена подрузі в 1933-му.

Він був учителем, якого їй бракувало, бо після шлюбу навчання в інституті вона не закінчила. З рідним батьком її розлучила мачуха, тож якоюсь мірою для неї Дмитро був і батьком. А ще — просто пристрасним мужчиною: "Людина мусить виробити собі власне чуттєве відношення до окруження, мусить... любити і ненавидіти... гаряче і пристрасно, аби було видно, що се щось палить їй мозок і серце". Від такого темпераменту міг спалахнути навіть папір.

Донцов зізнавався, що з Телігою його поєднували роки боротьби за спільне "вірую". Колись те саме його поєднувало і з дружиною — Марією Бачинською, з котрою він перебував у шлюбі з 1912-го. Марія дуже допомагала йому в організації видань. Інколи їй навіть доводилося заставляти особисті речі, щоб роздобути гроші на друк журналу. Однак десь через 7 років шлюбу у подружніх стосунках Донцових настає значне охолодження. Стає очевидним, що Дмитро — не однолюб і не збирається обмежувати спілкування зі своїми прихильницями ідеологічними дискусіями. З іншого боку, Донцов не прагне розлучатися з дружиною. Марія — "голуба кров", нащадок давнього шляхетського роду Драго-Сасів — була високоосвіченою жінкою, талановитою журналісткою, користувалася авторитетом, і до того ж — красуня. Але не мала того чару, що Теліга, не вміла так майстерно розставляти для чоловічих сердець невидимі тенета, не справляла на людей незабутнє враження. Апологети Донцова зазначали у мемуарах, що чекали від зустрічі з Марією чогось особливого, а вона виявилася звичайнісінькою жінкою. Тоді як статус "дружини Донцова" зобов'язував бути винятковою!

Поетичний талант Олени Теліги розквітав дедалі яскравіше. У 30-х вона не мала конкуренток. Донцов охоче публікує її у "Віснику". А інші українські журнали закидають редакторові, що на сторінках такого поважного видання "проявляється ідея вільної любові й супружої невірності", несамовито вирують "пристрасті сексуальні".

Про цей роман знали і говорили. Здавалося б, у двох сім'ях мав вибухнути скандал. Та нічого схожого не сталося. Навіть зденервована байдужістю Донцова Марія (говорили, що на її гострий язик ліпше не потрапляти) не залишила у спогадах про коханку свого чоловіка жодної неприємної деталі. А як старалися люди! Тільки-но Дмитро з Оленою влітку 1934-го з'явилися разом у Ворохті, Марію відразу ж поінформували. І вона пише чоловікові листа, у котрому — жодного докору, жодного нагадування про те, що їй, знесиленій хворобами, лікування теж не завадило б. Натомість коротенька фраза: "Передавай вітання пані Лені". Галина Сварник — знавець листування, збереженого у Варшавському архіві Донцова, — запевняє, що Марія дорікала чоловікові за брак грошей, за якісь дрібниці, але ніколи не згадала злим словом Олену. І хоча болюче переживала кожен роман чоловіка, залишалася вірною йому.

У 1939-му Донцов приймає запрошення Наталі Русової, котра також його пристрасно кохала, їхати до тоді ще не окупованої Румунії. На кошти Юрія Русова Донцов видає в Бухаресті український журнал "Батава". А потому 25 років мешкає з Русовими під одним дахом у Монреалі. Наталя доглядала за ним до останнього дня. А Марія Бачинська в еміграції жила у США. Хвилювання і стреси, пов'язані з трагічною загибеллю близької родини під час Другої світової і невдалим шлюбом далися взнаки під кінець життя Марія страждала ще й від психічних недуг.

А що ж у родині Теліг? Михайло був закоханий безтямно, що б не робила молода дружина, було поза критикою. Закривав очі навіть на те чого інші чоловіки не стерпіли б. Вирушила до Ворохти підлікуватися і перебувала там у товаристві Донцова — так треба. Поїхала до Львова познайомитися з Миколою Сціборським — отже, цього потребує її творчість. Щоби потрапити на Велику Україну, вирішила перейти Сян у компанії Уласа Самчука — так веліло їй сумління. А злі язики шептали: ось так, на очах у людей, витирає ноги об власного чоловіка! Міг би знайти собі іншу (дітей Теліги, як і Донцови, не мали)... Насправді ж Олена "нічого такого" Михайлові ніколи не обіцяла. Ще до шлюбу вона писала: "Любов свобідна, Михайлику, і я ніколи не візьму ніяких обіцянок"...

Та це не рятувало Олену від душевних мук. Страждала від усвідомлення того, що кохання — це все-таки не те почуття, яке вона мала до власного чоловіка...Страждала від докорів сумління, що робить боляче дружині Донцова. Просила Бога, щоб цей період в її житті минув. Принаймні такі висновки можна зробити з листів до найближчої подруги, Наталі Лівицької-Холодної. Ці листи — як спокутування провини. А поезії — як занурення у світ "романтичного шалу". Проклинаючи "тяжких турбот ржавіючий ланцюг", авторка ладна "бігти, оминати авта — на п'ятий поверх, де чекаєш ти". Коли роман скінчився, написала вірш, присвячений Донцову, що "у Божих меж — навіки розминулись", і в той же час сподівалася, що "завтра знов не будемо чужі". Отже, не була досить щирою у листах до Натусі. Не була щирою, бо любила. Зате критики потім напишуть, що вона будувала вірші, як інженер.

Розкол ОУН Теліга пережила болісно, як усі. Політичне розмежування вплинуло й на особистісні стосунки. Бандерівці неодноразово звинувачували мельниківців у розпусності. Наприклад, Миколі Сціборському закидали, що він витрачає гроші організації на „жидівських коханок”. Навряд чи тоді це було тим, що сьогодні називають „брудними політичними технологіями”, але напруження додавало. Є думка, що бандерівці не взялися за публічне паплюження Теліги лише тому, що не хотіли псувати іміджу свого ідейного кумира — Дмитра Донцова.

Телігою марили Іван Ірлявський, Олег Штуль-Жданович, Улас Самчук. І ще десятки чоловіків — відомих і недуже. У приватних розмовах деякі сивочолі літературознавці схиляються до думки, що Теліга мала інтимні стосунки з багатьма чоловіками, і це було основним джерелом її творчого натхнення. Від таких гіпотез тхне махровим чоловічим шовінізмом: вкласти у ліжко до поетки якнайбільше колег, а потім пояснити, що вона гарно писала, бо хлопці старалися... Навіть серед еміграції побутує думка: Теліга залишила дуже скромну спадщину, адже багато часу витрачала на бенкети, танці, чоловіче товариство. Ніби українським поеткам пасує лише марніти від сухот (Леся Українка) або ж давати залицяльникам одкоша (Ольга Кобилянська). А весь час належить проводити в стражданнях.

Хто б що не казав, прямих доказів, що Теліга мала адюльтери з колегами-мельниківцями, немає. Це правда. Правда й те, що після роману з Донцовим у її серце увійшов інший чоловік. Хоча дослідники й досі не можуть визначити його особи. Та "амурна" участь цього чоловіка з житті Олени незаперечна. Виходить, роман з Донцовим — не про-сто випадок? Якось Олена зізналася: "Я в своєму життю мала стільки тепла з боку чоловіків, стільки ніжности і пошани..." Мабуть, тому й не любила товариства жінок, "бабського болота", бо воно вмирало із заздрощів.

Олена вміла переконувати. Улас Самчук залишив спогади про нічну нараду 1941 року, коли Олег Ольжич наполягав, щоб Теліга залишилася у Львові, а не рвалася до Києва. Олена не відступила, вона плакала, доводила, що її місце саме у столиці. Одна деталь впадає в око: Теліга докоряла Ольжичу, яке він мав право ділити актив організації за статтю: чоловіки вирушають у небезпечний Київ, жінки лишаються у спокійному Львові. У цьому докорі — вся Теліга. Свій життєвий шлях вона пройшла пліч-о-пліч з чоловіками. За їхнім наполяганням вивчила українську мову, вони "освятили" її перші кроки в поезії, а потім залучили до політичної діяльності, їм вона присвячувала вірші, дарувала любов і надії на неї, давала натхнення, але — не кермо свого життя. Такі приклади надихають більше, ніж лекції феміністок.

Звістка про загибель Олени застала Донцова у Берліні. У відчаї він кричав: „Затягли туди до праці, а потім там покинули!” (це у стилі Донцова – бути осторонь і роздавати оцінки). Докір стосувався насамперед Ольжича, хоч той і сам приймав смерть Олени як провину. Картав себе, що міг відвернути її загибель. Та невдовзі не вберігся й Ольжич – „засвітився” на конспіративній квартирі к Львові, був схоплений німцями і закатований у концтаборі Заксенхаузен.

Про Олену Телігу не писав хіба що лінивий. І залюблені в неї Самчук і Штуль, та й інші знайомі. Донцов написав найкраще, найзворушливіше. Зрештою, був перед нею в боргу — колись з-поміж усіх "блискучих кавалерів" вона вибрала саме його.

Зауваження: Авторські права на статтю належать автору та/або уповноваженим ним особам. Погляди автора не обов’язково збігаються з точкою зору власника цього ЖЖ. Стиль та орфографія автора збережено. Оцифровано в рамках проектів „Архів партії” та “Невідомі українці”.
 
 
Дислокація: там само
 
 
 
tora_tora_ on 21 січня 2008 13:18 (UTC)
цікаво. дякую )
yusmalyusmal on 21 січня 2008 13:27 (UTC)
супер! Дуже дякую! Надзвичайна стаття. Авторці не можу подякувати, тож пасіба тобі. :). Цікавенно і гарно написано.
sparrowhawksparrow_hawk on 21 січня 2008 14:44 (UTC)
цікаве життя прожила
drageotee: Borxesdrageotee on 21 січня 2008 16:30 (UTC)
маю на двд унікальний фільм про Телігу... знімала одна професорка ТГШУніверу+якийсь столичний ТВ... просили піратством не займатися... але для друзів.... іф ю вонт...
тривалість 41 хв.
Steadfast Tin Soldierjoanerges on 22 січня 2008 08:20 (UTC)
єс, ай вонт зіс хвільм
drageotee: Borxesdrageotee on 22 січня 2008 08:45 (UTC)
йо... закатаю на аві... тоді додам до фільму про КУ і в неділю передам Дврокам тобі на Київ, а ви вже з ним там ту міт...
shuandrshuandr on 21 січня 2008 22:47 (UTC)
дяку, дуже цікаво
marisa_tmarisa_t on 22 січня 2008 09:50 (UTC)
Мене в статтях того часу дивують описи: "Мужчини упродовж всього вечора не зводили з неї очей. Шикувалися у черги, щоб запросити до танцю.", "мав на людей "електризуючий вплив". Жінки від нього просто шаленіли."
Чомусь я в своєму житті не зустрічала таких чоловіків, жінок. Чи то часи змінились. Чи то я не так сприймаю людей.
Steadfast Tin Soldierjoanerges on 22 січня 2008 09:54 (UTC)
люди стали інші :( мобілки, відбрехування, смс, порнографія у новинах, брехня з трибун...
хоча я зустрічав людей (і жінок, і чоловіків), що мали електризуючий вплив... щоправда, буквально кількох...
marisa_tmarisa_t on 22 січня 2008 10:12 (UTC)
Не хочеться казати, що люди обміли. Просто напевно все на виду, все можна. Не залишилось таємниць.
Так, саме цей електизуючий вплив мене і цікавить. Бо я знаю багато різних людей, про деяких я могла би сказати - вони гарні, чи такі приємні, милі, всі їх люблять.
Але про елетризуючий вплив не скажу. Хотілось би зустріти таке))))
MAGmagner58 on 10 серпня 2010 20:23 (UTC)
"мобілки, відбрехування, смс, порнографія у новинах, брехня з трибун..."

Мобілки й смс з натяжкою можу виключити. Решту - даруйте. Не мені вже вам казати.
Багато моїх Яvalcury on 22 січня 2008 10:51 (UTC)
є спільнота така про українок, то треба туди однозначно!!!
http://community.livejournal.com/ukrainky/
Steadfast Tin Soldierjoanerges on 22 січня 2008 10:55 (UTC)
ну то запость там посилання - не можу ж я в ту спільноту вступити)
Багато моїх Яvalcury on 22 січня 2008 11:04 (UTC)
чому?
тобі як чоловіку має бути цікавий образ українок!
Steadfast Tin Soldierjoanerges on 22 січня 2008 11:08 (UTC)
ох вже мені ті Образи і обрАзи...
biletskyi on 08 травня 2008 14:24 (UTC)
http://dontsov.blogspot.com/
http://dontsov.blogspot.com/
блог з творами Д.Донцова