?

Log in

No account? Create an account
 
 
22 жовтня 2006 @ 13:25
 
Тарас Каляндрук
Як Адам Міцкевич у козаки записався...


Коли запитати пересічного львів’янина, скільки козацьких пам’ятників є у Львові, він, не задумуючись, назве пам’ятник Іванові Підкові.

Дехто згадає погруддя Богданові Хмельницькому в однойменному парку та пам’ятний камінь Максиму Кривоносу на Високому замку. А між тим, у центрі Львова височіє ще один козацький пам’ятник. Це монумент Адаму Міцкевичу. Відчуваю, як здивовано вигукне читач: хіба міг А.Міцкевич, відомий польський письменник, мати відношення до українських козаків?

Виявляється, не лише мав, а й сам був у козаках.

1853 року розпочинається Кримська війна. Вона яскраво викрила всю відсталість і гнилизну кріпосницького самодержавства в Російській імперії і на весь світ прославила українських моряків та чорноморських козацьких пластунів Кубанського козачого війська, котрі своїми подвигами під час оборони Севастополя від англо-франко-турецьких військ змусили говорити про себе всю Європу.

Але українські козаки воювали і проти росіян. Російська історіографія всіляко замовчує, що на боці англо-франко-турецької коаліції бився і козацький корпус у складі турецьких військ, який складався з двох полків українських козаків (по 1400 шабель) під командуванням генерала Михайла Чайковського (Садик-паші). Цей нащадок козацького роду (його мати була внучкою гетьмана Івана Брюховецького) мріяв за допомогою європейських держав і Туреччини визволити Україну із московського ярма. У січні 1854 року почалося формування першого козацького полку. Опікувався створенням козацького корпусу англійський лорд Дюблей Стюарт. Командуючий турецькою армією був настільки задоволений козаками, що подав рапорт до султанської канцелярії про створення другого козацького полку.

У полку отамана Чайки (так сам називав себе серед козаків) свято дотримувалися козацьких традицій, мовою спілкування і команд була українська. М. Чайковський отримав від султана титул Міріміран-паші, котрий зазвичай надавали кошовим Задунайської Січі. До складу полку входили колишні задунайські запорожці (Сірківська і Джереліївська сотні) та кубанські козаки (одна сотня). Ці козаки так прославилися різними розвідувальними рейдами і виправами, що самі турки називали їх “оком, вухом і спритом” війська. Турецькі башибузуки вважали за честь ходити в розвідки, вилазки чи патрулювання під керівництвом козацьких старшин і підстаршин, про що не раз просили керівництво не лише прості турецькі солдати, а й старшини і командири полків.

Англійський полковник Сіменс, котрий спостерігав козаків у бою, так відгукувався про них: “Щоб мати уявлення про козаків, треба їх бачити в ділі — на полі бою показують допіру, чого вони вартують”. Він був свідком того, як чотири сотні козаків регулярних і три сотні нерегулярних дали собі раду і змусили відступити в кілька разів більше військо з російських гусарів і донських козаків.

Виконуючи в наступі роль передової сторожі, козаки перші зайняли Бухарест, і Михайло Чайківський став комендантом міста.

Ще на початку творення першого козацького полку польські еміграційні кола в Парижі, очолювані князем А. Чарторийським, розпочали шалені інтриги проти Михайла Чайковського. Знаючи, що Чайковський набрав у другий козацький полк багато польських старшин, учасників листопадового повстання, польські можновладці домагаються від турецького уряду призначення командиром другого полку Володислава Замойського, близького свояка князя Чарторийського, і переведення цього полку на утримання Англії. Для вирішення суперечностей між Чайковським і Замойським від польського еміграційного уряду вислали не кого іншого, як Адама Міцкевича. Прибувши до козацького табору і оцінивши організаційні здібності Чайковського, а також дисципліну і військову майстерність козаків, Міцкевич демонстративно для польської сторони записався в реєстр добрудзьких козаків, а саме в Джереліївську сотню під командою внука славного кошового Задунайської Січі Михайла Ляха. Більше того, Міцкевич послав у Париж гостру реляцію проти створення другого польського полку на кошти Англії. В ній він зазначав: “Усі поляки повинні бути вояками, а всі русини повинні бути, як за часів Хмельницького, козаками”.

Лише смерть від холери в Константинополі завадила Міцкевичу особисто поїхати в Париж і переконати польський емігрантський уряд в цьому. Якби не ця смерть, хтозна, чи не читали б ми сьогодні захоплюючі оповідання про подвиги козака Міцкевича в боях за волю України.

Джерело: газета «Високий замок». – 2007. – 11 серпня.