?

Log in

No account? Create an account
 
 
31 жовтня 2008 @ 19:44
Unreal Victory: 90 років Листопадовому Чину  
ЛИСТОПАДОВЕ ПОВСТАННЯ 1918 (Листопадовий Чин, Листопадовий Зрив) – українське національно-визвольне повстання, що відбулося в ніч з 31.10 на 1.11.1918 у Львові, внаслідок якого було утворено Західно-Українську Народну Республіку. В жовтні 1918, передбачаючи близький розпад ослабленої війною і національно-визвольними рухами Австро-Угорської імперії та перебуваючи під впливом факту існування Української Держави у Наддніпрянській Україні, західні українці почали готуватися до створення власної незалежної держави. Ще в вересні 1918 у Львові було створено Військовий Комітет, який розпочав підготовку до збройного повстання у Галичині. 18-19.10.1918 у Львові відбулися збори всіх українських депутатів австрійського парламенту і українських членів галицького та буковинського сеймів. До участі у нараді були запрошені по три представники від основних політичних партій Галичини і Буковини, вище греко-католицьке духовенство. На цих зборах було обрано Українську Національну Раду, яка стала представницьким органом українського народу в Австро-Угорщині. 19.10.1918 УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнографічній території Галичини, Буковини та Закарпаття і закликала національні меншості вислати своїх представників до УНРади. Президентом УНРади було обрано Є. Петрушевича. В свою чергу польські політичні діячі 28.10.1918 створили у Кракові т. зв. Польську Ліквідаційну Комісію, яка мала 1.11 прибути до Львова і за допомогою військових частин захопити владу в краї. 30.10.1918 УНРада, враховуючи ці обставини, поставила перед австрійським урядом вимогу передати їй всю повноту влади в Галичині. Однак намісник Галичини ген. К. Гуйн відповів на цю пропозицію відмовою. 31.10.1918 на спільному засіданні членів УНРади і Військового Комітету було вирішено взяти владу в місті збройним шляхом. Військовий Комітет було перейменовано в Українську Генеральну Команду, яка мала здійснювати безпосереднє керівництво повстанням. Штабом повстання став Народний Дім у Львові. Повстання розпочалось о 4 год. ранку. Українські частини, які нараховували 60 старшин і 1500 вояків, зайняли ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк. Над ратушею і намісництвом було піднято синьо-жовтий прапор, австрійського намісника Галичини ген. К. Гуйна і коменданта Львівського військового гарнізону ген. Порсфера було заарештовано. 1.11.1918 о 7 год. ранку сотник Д. Вітовський склав рапорт К. Левицькому про те, що влада у Львові повністю перейшла до УНРади. Розпочався період становлення української державності у західно-українських землях.

Джерело: Довідник з історії України у 3 т. / Укл. І.Підкова, Р.Шуст. – Львів, 2001 (інші статті з цього видання щодо ЗУНР читайте тут)


Восени 1918 р. українці Австро-Угорщини домагалися права на самовизначення і сприяли розвалу імперії. У вересні-жовтні лідери Української парламентської репрезентації все ще виношували плани створення “коронного краю” у складі федерації самостійних націй, а радикалізовані війною студенти та вояки полку УСС рішуче обстоювали державно-соборницькі ідеї. Під впливом праворадикальної частини суспільства парламентська репрезентація почала схилятися до будівництва власної національної соборної держави. 18-19 жовтня міжпартійна Українська Національна Рада проголосила на західних етнічних землях Українську державу, що викликало масове революційне піднесення.

Польський Національний Комітет у Парижі (голова Р.Дмовський) напередодні висловив претензії не тільки на Познаньщину і Західну Білорусію, але й “Малопольщу”, тобто Східну Галичину. Створена 28 жовтня Польська ліквідаційна комісія оголосила себе представницьким органом польської держави на західноукраїнських землях, а 29 жовтня надіслала нотифікаційні листи до прем’єра Австрії, намісника Галичини та розпорядження до місцевих органів влади. Все це посилило міжнаціональну напругу і прискорило підготовку збройного повстання у Галичині.

Тимчасом значно передбачливішими виявилися вояки-українці залоги Львова. У вересні вони об’єдналися в таємний Центральний військовий комітет (з середини жовтня – Український військовий генеральний комісаріат), який став штабом збройного повстання. 31 жовтня австрійський намісник К.Гуйн відмовився передати українцям владу. Під тиском Військового комітету Національна Рада вирішила збройним виступом взяти владу у свої руки. Готуючи план повстання, Українська Генеральна Команда виходила з того, що австро-угорські частини вдасться нейтралізувати. І хоча у першолистопадовому повстанні у Львові взяло участь лише 1400 стрільців і 60 старшин, українцям вдалося захопити пошту, ратушу, будинок сейму, цитадель, в’язниці, декілька військових складів та інтернувати коменданта Львова Пфаффера. Пополудні цісарський намісник передав владу українцю В.Децикевичу – своєму заступникові, а той згідно з  цісарським маніфестом від 16 жовтня 1918 р. – Українській Національній Раді.

Загалом українські громадсько-політичні та військові організації майже без перешкод перейняли владу у більшості повітів Східної Галичини і частині Буковини. Лише в західних повітах і містах, де поляки становили велику частину населення, уникнути боротьби не вдалося. Завдяки перевазі польських військових сил, нейтралізовано заворушення українізованих військових підрозділів у Любліні і Ряшеві та ліквідувано спроби українців перебрати владу у Ярославі, Любачеві, Новому Санчі, Сяноку, Томашеві, Грубешові, а також Перемишлі. Значно довше влада протрималася на Лемківщині, де були проголошені республіки – Вислоцька і Фльоринська.

Листопадовий зрив був унікальним явищем у вітчизняній історії, коли українському політичному проводу за участю військовиків і селян вдалося без кровопролиття відродити національну державність. Український комісаріат вдало вибрав момент повстання, швидко мобілізував військові сили та інтернував неукраїнські підрозділи цісарської армії.

Джерело: Українсько-польська війна 1918-1919 рр. Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.01 / М.Р. Литвин; НАН України. Ін-т українознав. ім. І.Крип'якевича. — Л., 1999. — 36 с. — укp.


Українсько-польська війна в Галичині 1918-19 — почалася 1.11.1918 збройним виступом проти української влади у Львові об'єднаних польських підпільних військових організацій під командуванням сотника Мончинського. Такі ж місцевого характету повстання підняли поляки у Дрогобичі, Самборі, Перемишлі та ін. містах, переважно користуючися прихильністю комендантів місцевих австро-угорських залог, але вони були ліквідовані на початку листопада 1918 українськими військовими частинами. Активна військова підтримка польського повстання у Львові варшавським урядом і спричинила початок війни між Польщею і ЗУНР. Військову допомогу польському повстанню до кінця 1918 подавала головно польська Західна Галичина, а від січня 1919 — уся польська держава. Перемогу Польщі в цій війні вирішили у 1919 р. дивізії генерала Ю. Галлера, зформовані у Франції для війни з большевиками. Бої у Львові тривали зі змінним успіхом до 21 листопада 1918, доки поляки не досягли чисельної переваги завдяки допомозі, що надійшла їм через Перемишль. Щоб уникнути оточення, командувач українських сил полковник Г. Стефанів наказав українським частинам у ніч проти 22 листопада 1918 залишити Львів.

Джерело: Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний pедактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.


Кілька фотографій тих часів


ua Вояки полку УГА ім. С. Петлюри (Збаразький повіт)


pl Поручник Роман Абрагам з підлеглими під львівською ратушею


ua Українська барикада на вул. Зибликевича


pl Імпровізований польський бронетранспортер, підбитий українськими військами


Зруйнована будівля Головної пошти


pl Польські вояки з групи «Цитадель»


pl Польський літак, що бомбив 5 листопада 1918 р. українські позиції (цей день вважається днем заснування польських ВПС)


ua Група старшин УГА (зліва праворуч): отаман Н. Гірняк, поручник В. Старосольський, чотар М. Саєвич, полковник Д. Вітовський, чотар М. Гаврилко, І. Боберський, сотник О. Семенюк


pl 22 листопада 1920 р. Начальник Держави Юзеф Пілсудський відзначає герб Львова Срібним Хрестом ордену Віртуті Мілітарі. У 1920-38 рр. 22 листопада відзначалося у Львові як день «звільнення від українських окупантів»




БОНУСИ


* Литвин М. Українсько-польська війна 1918-1919 рр. - Львів, 1998. - 488 с. (pdf, 32,4 Мб)
* Красівський О.Я. Українсько-польські взаємини в 1917-1923 рр. – К.: ІПіЕНД, 2008. – 544 с. (уривок, формат djvu, з фотографій, 4,1 Мб)
* Цегельський Л. Від легенд до правди: Спомини про події в Україні зв’язані з Першим листопада 1918 р. / Передмова Я. Дашкевича. – Львів: Свічадо, 2003. – 336 с. (уривок, формат djvu, з моїх фотографій, 10,9 Мб)
* Манзуренко В. Остання лицарська війна в Європі й відзнаки її учасникам // Військово-історичний альманах. – 2007. - № 1. (формат djvu, з моїх фотографій, 1,1 Мб)
 
 
Дислокація: там само
 
 
 
Haidamac: Leonhaidamac on 31 жовтня 2008 20:59 (UTC)
дуже дякую!
henykhenyk on 01 листопада 2008 15:42 (UTC)
До цього всього лише потрібно додати що якби був підірваний залізничний міст у Перемишлі (це було досить легко зробити) ймовірність військової поразки зменшувалася до незначної. Але як завжди забракло політичної волі... (
Steadfast Tin Soldierjoanerges on 03 листопада 2008 06:16 (UTC)
Нажаль, через брак часу не мав можливості самостійно обробити матеріал, тому дав базове чуже ;)