?

Log in

No account? Create an account
 
 
23 лютого 2009 @ 01:38
Реквієм по 128-й  
З історії 128-ї гвардійської механізованої Туркестансько-Закарпатської двічі Червонопрапорної дивізії

Історія цього військового з’єднання, що зустріло незалежність України в Закарпатській області, є певною мірою унікальною з огляду на його родовід. Він виводиться від Туркестанських стрілецьких полків Російської імператорської армії, окремі з яких були засновані ще в XVIII ст. Дивізія отримала статус гвардійської під час ВОВ, визволяла Крим, Закарпаття, Чехословаччину. Приймала участь у вводах радянських військ до Угорщини в 1956 р. та до Чехословаччини у 1968 р. У наш час це було одне з кращих з’єднань Збройних Сил України. Була розформована… Оскільки цілісної інформації по 128-й я не зустрічав, вирішив написати по доступних крихтах даних сам, тим більше, що маю до неї певні особисті сентименти...



Доба Російської імперії

Час підкорення Російською імперією середньоазійських земель відзначився великою кількістю військових конфліктів та війн, оспіваних пензлем В.В. Верещагіна. Для боротьби у складних, вірніше незвичних для тодішньої російської армії, кліматичних умовах формуються особливі військові частини. Згідно даних сучасного українського історика Я. Тинченка ще розпорядженням від 19 квітня 1769 р. було створено перші чотири Оренбурзькі батальйони, призначені для захисту середньоазійських кордонів імперії. Вони формувалися з гарнізону Казані, тому отримали «казанське» старшинство з 1711 р. Через два роки починається формування спеціальних прикордонних батальйонів Оренбурзької лінії. Вони отримали козацькі назви Верхньо-Яїцький, Звіроголовський, Кизилівський та Кизлярський. Ці підрозділи поступово перетворюють на Оренбурзькі лінійні батальйони.



Цікаво, що в 3-й роті 5-го Оренбурзького лінійного батальйону (створений у 1837 р. з колишнього Верхньо-Яїцького) починав свою військову службу і Тарас Шевченко. Відтак Тарас Григорович служив у 1-му та 4-му ОЛБ. Згодом з цих батальйонів було сформовано Туркестанські стрілецькі батальйони РІА. У 1910 р. Туркестанські та деякі інші (Закаспійські, Західно-Сибірські тощо) стрілецькі батальйони було переформовано з включенням резервних піхотних батальйонів та місцевих команд у 22 Туркестанські стрілецькі полки РІА.

Революційна доба

30 квітня 1918 р. було створено Туркестанську автономну республіку, а вже 4 травня – відновлено Середньоазійський військовий округ (у РІА був створений у 1874 р.). Весною 1918 р. новою комуністичною владою було здійснено спробу створити на основі Туркестанських стрілецьких полків нові підрозділи – вже Робітничо-Селянської Червоної Армії. Наприклад, 3-й Туркестанський стрілецький полк РСЧА був сформований у 1918 рр. в Ташкенті з решток 1-ї Туркестанської стрілецької дивізії РІА. До речі, вона воювала під час Першої світової війни на території сучасної України у складі Південно-Західного фронту проти німецьких та австро-угорських військ. У цій дивізії служив начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку поручник Євген Маланюк, згодом – видатний український поет та публіцист, яскравий представник т.зв. «празької школи». А начальником штабу 1-ї Туркестанської сд у 1917 р. був полковник генштабу РІА Євген Мешківський, згодом – генерал-хорунжий ДА УНР (загинув у бою з більшовиками під Чорним Островом у червні 1920 р.). Командиром роти кінної розвідки 1-го стрілецького полку 1-ї Туркестанської дивізії 1-го Туркестанського корпусу в 1916 р. був Яків Гальчевський, який згодом став командиром 61-го полку ім. Симона Петлюри ДА УНР, повстанським отаманом.

Згідно з директивою Головного Командування РСЧА № 3986/оп від 25.08.1919 р. в підпорядкування командуючого Туркестанським фронтом (створений згідно з директивою ГК № 1165/ш від 11.08.1919 р.) передавалися усі місцеві формування, що діяли на території Туркестану. Згідно з наказом від 26 жовтня 1919 р. у Самарі та Оренбурзі почалося формування 1-ї Туркестанської та 2-ї Мусульманської радянських стрілецьких дивізій. Однак ці підрозділи були мало чисельними та небоєздатними, тому незабаром з’являється наказ про формування нових з’єднань. 22 листопада 1919 р. командуючий Туркестанським фронтом М. Фрунзе видав у Самарі наказ № 11 про перетворення, зокрема, групи військ Закаспійського фронту Туркестанської Радянської Федеративної Республіки на 1-шу Туркестанську сд. Штаб Закаспійського фронту (м. Полторацьк) став тимчасовим управлінням дивізії – до прибуття з Самари штатного управління, що саме формувалося (наказ військам Туркфронту № 81 від 01.12.1919 р.).

Цю та інші дивізії формували безпосередньо на фронті з вояків вже існуючих частин. Так до 1-ї Туркестанської сд увійшли рештки 5-ї Ашхабадської Туркестанської дивізії та 5-го (Самарканд), 7-го (Чарджоу), 12-го (Самарканд) Туркестанських стрілецьких полків РІА. 2-га Туркестанська (на початку іменувалася Ферганською окремою) сд була сформована на Ферганському фронті з вояків 1-ї Ташкентської дивізії, 7-го та 8-го Туркестанських стрілецьких полків РІА. 20 грудня того ж року було створено також 3-ю Туркестанську стрілецьку дивізію РСЧА з підрозділів, що раніше входили до складу Семиріченського Північного фронту ТРФР.

З листопада 1919 р. по лютий 1920 р. дивізія воювала з білогвардійцями на красноводському напрямі, звільняли м. Красноводськ та острів Челекен. 1 лютого 1920 р. бійці 1-ї Тсд вступили в м. Хіва – столицю Хівинського ханства. Відтак – ліквідовує басмацькі загони Джунаід-хана. 29 серпня – 2 вересня 1920 р. дивізія приймає участь в Бухарській операції (штурм Старої Бухари).

У травні-вересні 1921 р. зі складу трьох Туркестанських стрілецьких дивізій було виокремлено (сформовано) дві окремі Туркестанські стрілецькі бригади. Так, згідно з наказом військам Туркфронту № 1144/581 від 18.09.1921 р. з 1-ї Тсд в безпосереднє підпорядкування фронту виокремлювалася 1-ша Туркестанська стрілецька бригада, що розташовувалася у Закаспії та чий штаб виконував функції штабу військ Туркменської області (цим же наказом на штаб 1-ї Тсд покладено функції штабу військ самаркандської області).

Згідно з наказом по військах фронту № 948/389 від 12.07.1922 р. 1-ша Туркестанська стрілецька бригада була розгорнута в 1-шу Туркестанську сд, її управління виконувало функції штабу військ Туркменської (колишньої Закаспійської) області (натомість існуюче на той час управління 1-ї Тсд перетворювалося на управління заново створюваної 3-ї Туркестанської сд). Формування нової 1-ї Тсд проводилося у м. Полторацьк (нині – м. Ашхабад, Туркменістан). Першим командиром дивізії став Сергій Тумошков. Саме 12 липня 1922 р. вважалося офіційною датою заснування 128-ї дивізії. З жовтня 1922 р. дивізія входить до складу 13-го стрілецького корпусу.


Курбаші – командири загонів басмачів (1921)


У 1921-22 рр. підрозділи бригади, а відтак дивізії залучені до ліквідації басмачів у Самаркандській області. У 1923-26 рр. дивізія приймає активну та успішну участь в боях з басмачами в районі Середньої Бухари та у Ферганській долині. У 1924-25 рр. з огляду на сильну посуху та некомпетентність дій місцевої влади басмацький рух знову набирає силу, особливо в Таджикистані, де його очолює Ібрагім-бек, озброюваний англійською розвідкою. Але вже навесні 1925-го його війська були розгромлені підрозділами Червоної Армії, у т.ч. 1-ю Туркестанською сд. Ліквідація залишків загонів басмачів була доручена міліції та загонам місцевої самооборони, а армійські підрозділи повернулися до місць своєї постійної дислокації. Згідно з наказом Реввоєнради СРСР № 304 від 04.06.1926 р. Туркестанський фронт був перетворений на Середньоазійський військовий округ.

1-а Тсд отримали за успішну боротьбу з басмачами Почесний Червоний Прапор ЦВК, фактично вищу відзнаку для військової частини у той час. Розвідувальна та саперна рота дивізії у 1923 р. були відзначені орденами Червоного Прапора Туркменії, батальйон 2-го Туркестанського стрілецького полку – Червоним Прапором Хорезмської республіки. У радянські часи в музеях деяких полків дивізії ще можна було побачити трофейну зброю басмачів та нагороди за боротьбу з ними.

Гірськострілки у мирний час

З 1925 р. дивізія дислокувалась у Таджикистані. Відтак її переводять в Киргизію, згодом – в Туркменію. Стратегічним призначенням з’єднань Середньоазійського ВО був захист південних кордонів СРСР. У 1929 р. дивізія була реорганізована у 1-у Туркестанську гірську. Гірськострілецькі дивізії Червоної Армії призначалися для ведення бойових дій у гірських, пустельних та важкодоступних місцях з нерозвинутою сіткою доріг, як правило, в умовах ізольованого чи частково ізольованого ТВД. Вони вирізнялися особливою організацією частин та підрозділів, спеціальним оснащенням, озброєнням, специфікою підготовки особового складу та включали по 3-4 гірськострілецькі полки, 1-2 артилерійські полки, окремий зенітний дивізіон, батарею протизенітних гармат та кавалерійський ескадрон, інші підрозділи. Бійці нашого з’єднання проходять спеціальну гірськострілецьку підготовку, охороняють держкордон з Персією (Іраном). У 1932 р. підрозділи дивізії залучалися до боротьби з басмачами в Хівіно-Ташаузькому районі.

Це була т.зв. кадрова дивізія, тобто вона мала скорочену чисельність командного та червоноармійського складу, а при мобілізації поповнювалися до штатів військового часу шляхом призову навчених контингентів з запасу. Згідно з наказом НКО СРСР № 072 від 21.05.1936 р. героїня нашої розповіді перейменована у 83-ю Туркестанську гірську стрілецьку (також зустрічаються такі дати зміни номера дивізії як 01.07.1935 р. та 01.07.1936 р.), за наказом НКО № 0150 від 16.07.1940 р. – у 83-ю гірськострілецьку Туркестанську дивізію.
Командири дивізії у 1930-ті рр.:
* 12.11.1931 – січень 1933 – Іван Єфимович Петров (під час ВВВ – командуючий обороною Одеси, один з керівників оборони Севастополя, командуючий Північнокавказького, 2-м Білоруського, 4-го Українського фронтів, у 1945-52 рр. – командувач Туркестанським ВО, згодом, зокрема, обіймав посади першого заступника головнокомандувача СВ, головного інспектора МО СРСР)
* ???
* 1935-37 – Всеволод Яковлєв (згодом командир 19-го ск, заступник командуючого військами БВО та ОЧДСА, командуючий військами ЗабВО та КалВО, заступник командуючого КОВО)
* з 17.02.1938 р. – Сергій Степанович Фоменко (з 1930 р. він був начальником штабу дивізії), уродженець м. Шпола Сумської області (у 1941-47 рр. – командуючий 36-ої армії Забайкальського фронту)

Згідно з директивою Наркомату оборони СРСР № 4/2/54080 від 07.12.1939 р. 83-я гсд була переведена на нові штати чисельністю 4550 чоловік, згодом її чисельність була збільшена вдвічі. Станом на 1 листопада 1940 р. 83-я гсд нараховувала: командного складу – 356 осіб, політичного – 105, начальницького – 220, молодшого начальницького – 1133, рядового – 7386. Разом – 9200 осіб. На її озброєнні було: гвинтівок – 7099; кулеметів ручних – 278, станкових – 87, зенітних – 12; гармат 45-мм – 8, 76-мм гірських – 64, 122-мм гаубиць – 8, 50-мм – 52, 82-мм – 26, 107-мм – 12. Дивізія мала 2318 коней (верхових – 942, артилерійських – 975, обозних – 401); автомобілів легкових – 6, вантажних – 77, спеціальних – 44, тракторів – 16.

Під час Великої Вітчизняної

На момент початку ВВВ до складу 83-ї гірськострілецької дивізії (місця дислокації –Ашхабад, Красноводськ) 58-го стрілецького корпусу Середньоазійського ВО належали 45-й, 100-й (перейшов до складу дивізії 22.08.1941 р. з 68-ї гсд), 150-й Червонопрапорний Туркестанський, 230-й Червонопрапорний Туркестанський (виключений зі складу дивізії 22.08.1941) та 428-й гірськострілецькі полки, а також 67-й артилерійський полк, 568-й гаубичної артилерії полк (станом на листопад 1942 р. був виведений зі складу дивізії), 86-й окремий винищувальний протитанковий дивізіон, 42-й окремий кавалерійський ескадрон (у деяких джерелах під цим номером вказано розвідбатальйон), 139-й окремий саперно-понтонний батальйон, 137-й окремий батальйон зв’язку, 151-й окремий автотранспортний батальйон, 40-й медично-санітарний батальйон, 555-та окрема рота хімзахисту. Згодом, станом на листопад 1942 р., до них додадуться 128-а похідна хлібопекарня (48-й похідний хлібозавод), 659-й дивізійний ветеринарний лазарет, 208-а польова поштова станція, 218-й польовий пересувний шпиталь.

25 серпня 1941 р. Ставка ВГК видала Директиву № 001196 для командувача військами СаВО «О формировании и вводе в Иран 53-й Отдельной Армии». Згідно з директивою створювалася 53-тя Окрема Середньоазійська армія. Конкретно 83-тя гсд до 26 серпня повинна була розвернутися на кордоні з Іраном на Ашхабад-кучанському напрямі в районі Гаудана, гори Асельми, Яблоновського. До 27 серпня вона, разом з іншими частинами 53-ї армії повинна була забезпечувати кордон з Іраном, не допускаючи прориву противника на радянську територію. Відтак – перейти кордон та оволодіти низкою населених пунктів, в подальшому – бути готовою до наступу на Тегеран.


Радянські та британські військовослужбовці в Ірані (1941)


27 серпня дивізія у складі 53-ї армії, в якій 83-тя виконувала роль Центрального угруповання, перейшла кордон… Ось як згадував ті події розвідник 83-ї гсд Федір Галімов: «Наши полки шли по безводной степи, пересекали песчаные и каменистые пустыни. Некоторые не выдерживали жары и падали в обморок. Падали и лошади. Среди бойцов появились больные холерой. В Тебризе, Тегеране, Куме (Моку) нас встречали пустые улицы - все жители сидели дома. Ликвидируя немецкие десанты, мы вышли к берегу Каспия и ждали нового приказа, но его так и не последовало». Дивізія просувалася вглиб Ірану до середини вересня. В цей же час аналогічну операцію на півдні Ірану проводять англійські війська.

До речі, ще один цікавий факт: згідно з даними російського історика М. Черепанова 12 липня 1941 р. командир 83-ї генерал-майор С. Байдалінов був заарештований за звинуваченням в порушенні наказу НКО № 00412 (хоча на сайті «РККА» вказано, що він обіймав цю посаду до листопада 1941 р.). Про що йдеться в тому наказі дізнатися з відкритих джерел не вдалося. Сам комдив був розстріляний (реабілітований рішенням Військової прокуратури СРСР від 30.10.1958 р.). З іншого боку – вказаний дослідник стверджує, що 83-тя гсд перейшла кордон з Іраном вже 22 червня 1941 р. (що не підтверджується іншими доступними джерелами) й припускає, що саме за самовільний перехід в наступ й було покарано Байдалінова. Повністю відкидати цю версію не слід, адже в деяких джерелах вказується, що під час вступу в Іран у серпні дивізією командував вже О. Лучинський.

83-тя охороняла ірансько-радянський кордон та проводила окупацію північного Ірану до жовтня 1942 р. Місцем дислокації дивізії у той час було м. Мешхед. Але прийшов час і героям нашої розповіді взяти участь у боях з гітлерівцями. Дивізію переводять у резерв Ставки ВГК та спрямовують на Таманський півострів, де німці саме щосили рвалися до нафтових родовищ Баку. 83-тя перебувала в діючій армії з 11 листопада 1942 р. по 11 травня 1945 р.

16 жовтня 83-я гсд вирушила з м. Мешхеда, до 3 листопада вона прибула в район бойових дій та була зосереджена біля Туапсе в якості резерву Чорноморської групи радянських військ. На той момент кожен з чотирьох гірськострілецьких полків дивізії складався з 3 гірськострілецьких рот, роти автоматників, роти 82-мм мінометів, саперної роти, 76-мм гірсько-в’ючної артбатареї, взводів зв’язку та кінної розвідки.

26 жовтня 1942 р. 83-я гсд вступила у перший бій. 22 листопада 1942 р. дивізія була передана у підпорядкування 18-й армії. Долаючи запеклий опір противника, зазнаючи значних втрат від дій ворожої авіації 83-я вперто просувалася вперед, долаючи до всього ще й складний рельєф місцевості в непростих умовах кавказької зими. Особливо відзначилися в тих боях 428-й гсп, артилеристи дивізії.

З 1 січня 1943 р. гірські стрілки дивізії визволяють Кубань у складі 56-ї армії. Дивізія успішно діяла на Таманському півострові, воювала під Туапсе та проривала добре укріплену «Блакитну лінію» гітлерівців. У своїх мемуарах «Битва за Кавказ» О. Гречко відзначив внесок 83-ї та її командира О. Лучинського в зриві планів гітлерівців щодо прориву до Туапсе. У наказі Верховного Головнокомандувача від 9 жовтня 1943 р. № 31 було відзначено особливі заслуги при визволенні Таманського півострову 83-ї гсд. Цим же наказом дивізію було перетворено на 128-у гвардійську Туркестанську гірськострілецьку дивізію. Вона входила до складу 3-го гірськострілецького корпусу (з травня 1943 р. по травень 1944 р. ним командував О. Лучинський).

22 жовтня 1943 р. частинам дивізії була присвоєна нова нумерація. Тепер до 128-ї входили 315-й, 319-й, 323-й і 327-й гвардійські гірськострілецькі полки, 331-й гвардійський артилерійський полк, 114-й гвардійський окремий винищувальний протитанковий дивізіон, 39-й гвардійський окремий зенітний артилерійський дивізіон, 109-та гвардійська розвідувальна рота, 119-й гвардійський саперний батальйон, 150-й гвардійський окремий батальйон зв’язку, 118-й медсанбат, 112-а гвардійська окрема рота хімзахисту, 111-а автотранспортна рота, 107-а похідна хлібопекарня, 115-й дивізійний ветеринарний лазарет, 208-а польова поштова станція, 218-а польова каса Держбанку.

28 грудня 1943 р. дивізія форсує Керченську протоку та починає визволення Кримського півострову, визволяє Севастополь. 128-а розгромила частини 98-ї піхотної Вермахту та 3-ї румунської піхотної дивізій. За ці бої вона була нагороджена орденом Червоного Прапора (24 квітня 1944 р.), а її 327-й стрілецький полк здобув почесне найменування «Севастопольський». Комдив М. Колдубов був нагороджений орденом Кутузова ІІ-го ступеня та отримав звання генерал-майора. З травня по серпень 1944 р. дивізія, сильно потріпана у боях за Крим, проходить під Севастополем переформування. До речі, 6 серпня в Ялті відкрився відновлений міщанами та бійцями 128-ї гв гсд театр ім. Чехова, знищений під час окупації.

8 серпня вона починає перебазування під Станіславів (нині – м. Івано-Франківськ). У складі 3-го гірськострілецького корпусу вона входить у підпорядкування 4-го Українського фронту. До середини серпня дивізія завершила переформування, перейшла на нові штати. У частинах 128-ї велася підготовка до боїв в умовах гірсько-лісистої місцевості. У складі дивізії замість чотирьох полків ротного складу було сформовано три полки двобатальйонного складу. Кожен полк отримав по роті автоматників, розвідки, протитанкових рушниць, саперів, транспортній, санітарній, по батареї 76-мм гірських гармат та 107-мм мінометів, взвод зв’язку. Батальйон складався зі стрілецьких, кулеметної, мінометних рот і взвод зв’язку. Чисельність стрілецької роти сягнула 110 чоловік. Змінилося озброєння: половина бійців та всі командири отримали автомати, решта червоноармійців замість рушниць отримали карабіни. 1 серпня дивізія була підпорядкована 18-й армії (до речі політвідділ саме цієї армії очолював полковник Л.І. Брежнєв). В боях за визволення Закарпаття 331-й гвардійський артилерійський полк отримав почесне найменування «Карпатський» (наказ ВГК № 198 від 18.10.1944), ще один стрілецький полк дивізії став «Ужгородським» (наказ ВГК № 207 від 27.10.1944 р.).

У ніч на 18 вересня дивізія перетнула радянсько-польський кордон, в районі м. Санок вона була передана 1-й гвардійській армії, якою командував генерал О. Гречко (згодом 128-а отримає його ім’я). Дивізія одночасно вела бої за визволення одночасно Польщі та Словаччини (тут її підрозділи були спрямовані на допомогу Словацькому національному повстанню). 21 вересня бійці 315-го та 327-го гв гсп визволили перший населений пункт Словаччини – с. Каленов, розгромивши німецький полк. Бої були вкрай запеклими. Скажімо, 14 жовтня одна з рот 327-го гв гсп в багнетній атаці зуміла зайняти пануючу висоту біля с. Звала. Після загибелі командира бійців очолив командир відділення гвардії сержант кубанець Василь Головань. 13 годин гвардійці відбивали атаки переважаючих сил гітлерівців. За цей бій В. Голованю було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, його навічно занесли до списків особового складу військової частини.

У листопаді-грудні дивізія веде бої на кошицькому напрямі. У січні 1945 р. 327-й гв гсп захопив опорний пункт у Польщі – Живец Стар, заслуживши високу оцінку О. Гречка. У березні дивізія визволила польське місто Бельсько-Бяла. Тим буремним подіям присвячено книгу політпрацівника 327-го гв гсп В. Малкіна «Карпатські орли». Цікаво, що начальником артилерії дивізії в цей час був Христофор Іванян, який у 1990-х роках був першим заступником командуючого Армії оборони самопроголошеної Нагірно-Карабахської республіки.


Червоноармійці та командири 327-го гв гсп (1945)


У березні-травні 1945 р. 128-а гв гсд приймала участь в Моравсько-Остравській наступальній операції. Це були кровопролитні бої – гітлерівці щосили захищали цей стратегічно важливий для них промислово-металургійний район. Особливо великі втрати дивізія понесла в боях за м. Моравська Острава, звільнене 30 квітня. 8 травня 128-а гв гсд штурмом взяла великий промисловий центр та стратегічний залізничний вузол – м. Олмоуц, зірвавши плани гітлерівців з організованого відступу на захід, в зону, зайняту американськими військами. Наказом Верховного Головнокомандувача № 365 було оголошено подяку за взяття Олмоуца, Москва салютувала звитяжцям 12 артилерійськими залпами зі 124 гармат – це був останній салют війни, присвячений визволенню міста. Попри Перемогу підрозділи дивізії продовжували воювати до 12 травня, переслідуючи війська фельдмаршала Франца Шернера, що відмовилися капітулювати. Відтак 128-а перейшла на таборове становище, провадячи активну бойову підготовку. Група її бійців на чолі з комдивом М. Колдубовим взяла участь у Параді Перемоги у Москві. 29 червня 1945 р. М. Колдубову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Командири дивізії під час ВВВ:
* 05.05.1939 - 01.11.1941 – полковник (з 04.06.1940 – генерал-майор) Байдалінов Сергій Артемович
* 02.11.1941 - 04.03.1943 – полковник Лучинський Олександр Олександрович, уродженець Києва (в деяких джерелах вказано, що обійняв цю посаду в квітні 1941 р.)
* 05.03.1943 - 18.03.1943 – полковник Морозов Павло Іванович
* 19.03.1943 - 25.03.1943 – полковник Скородумов Євген Миколайович
* 26.03.1943 - 28.04.1943 - генерал-майор Лучинський Олександр Олександрович (згодом – командуючий арміями, заступник Головнокомандувача Групою радянських окупаційних військ у Німеччині, у 1949-53 рр. – командуючий Ленінградським ВО, у 1953-58 рр. – Туркестанським ВО, відтак – 1-й заступник командуючого Білоруським ВО, 1-й заступник Головного інспектора МО СРСР; генерал армії)
* 29.04.1943 - 29.05.1943 – полковник Чудаков Микола Васильович
* 30.05.1943 - 09.06.1943 – підполковник Мєльніков Дмитро Іванович
* 10.06.1943 - 24.09.1943 – полковник Батлук Никифор Єфимович
* 25.09.1943 - 11.05.1945 – полковник, 09.10.1943 – гвардії генерал-майор Колдубов Михайло Ільїч

Телефоніст взводу зв’язку, а відтак – командир кулеметного розрахунку 315-го гв гсп 128-ї гв гсд гвардії рядовий Хабібулла Якін під час боїв у Чехословаччини став повним кавалером ордену Слави (орден 1-го ступеня № 824 був вручений згідно з указом Президії ВР СРСР від 29.06.1945 р.). Згодом він став героєм документальних фільмів, знятих відомим письменником К. Симоновим, «Сільський вчитель» та «Йшов солдат». Останній отримав перший приз – «Золотого голуба» на Лейпцігському кінофестивалі. Загалом 14 бійців дивізії стали під час ВВВ Героями Радянського Союзу, 18 (в інших джерелах – 19) солдатів і сержантів стали повними кавалерами Ордену Слави.

Від Перемоги до розпаду СРСР

У червні 1945 р. дивізія отримала наказ повертатися на Батьківщину. 20 липня 327-й гв гсп (у пішому марші, з обозами він подолав біля 1000 км) першим урочисто, з розгорнутим Знаменом, увійшов до Ужгороду. Командир корпусу генерал-майор Вєдєнін склав рапорт голові Народної Ради Закарпатської України (на той час – вищого керівного органу на Закарпатті) Івану Туряниці. Дивізія увійшла до складу 38-го загальновійськової Червонопрапорної армії Прикарпатського Червонопрапорного військового округу (ПрикВО). Її підрозділи дивізії були розташовані в Мукачеві, Ужгороді, Берегові, Сваляві, Перечині.

15 листопада 1955 р. (за іншими даними – 4 серпня 1954 р.) 128-а гв гсд перейшла на штат стрілецької дивізії, після цього був розформований 323-й гв гсп. Станом на жовтень 1956 р. до 128-ї входили 315-й, 319-й та 327-й гвардійські стрілецькі полки, 398-й гвардійський танко-самохідний полк, 331-й гвардійський артилерійський полк, 114-й окремий гвардійський протитанковий винищувальний артилерійський дивізіон, 73-й окремий гвардійський розвідувальний батальйон, 150-й окремий гвардійський батальйон зв’язку та 284-я окрема рота хімзахисту. Комдивом тоді був полковник М.А. Горбунов.

О 23.00 23 жовтня 1956 р. дивізію підняли по бойовій тривозі. Перед нею та ще однією дивізією зі складу ПрикВО, 11-ю гвардійською механізованою, було поставлено завдання увійти на територію Угорщини та зайняти великі адміністративні центри на сході країни – Дебрецен, Ясберень та Сольнок. У ніч на 24 жовтня стрілецький корпус ПрикВО у складі вказаних двох дивізій перетнув радянсько-угорський кордон. Вже ввечері 25 жовтня передові підрозділи дивізії підійшли до угорської столиці...


Радянські танки на вулицях Будапешту (1956)


Дивізію було тимчасово включено до складу Особливого корпусу (так іменувалося угрупування радянських військ в цій країні), який мав діяти «по восстановлению порядка в Венгрии». 3 листопада вночі командир особливого корпусу П.Н. Лащенко на підставі наказу Головнокомандувача Об’єднаними ЗС країн-учасниць ОВД маршала І. Конєва та планом операції „Вихор” віддав наказ підлеглим частинам, у т.ч. й 128-й гвардійські дивізії, почати штурм угорської столиці о 5.50 ранку 4 листопада. Конкретно 128-й було доручено опанувати західну частину Будапешту (Буда), зайняти Центральний командний пункт ППО, площу Москви, гору Геллерт, фортецю, блокувати казарми та не допустити підходу до міста заколотників з заходу. Дивізія штурмувала Королівську фортецю та палац на Замковій горі, захопила аеродром Будаерш, казарми школи зв’язку та роззброїла механізований полк 7-ї угорської мехдивізії.

15 грудня 1956 р. згідно з директивою головкому Сухопутних військ від 24.11.1956 р. та наказом командуючого 38-ю армією від 06.12.1956 р. до складу дивізії було включено 149-й гвардійський механізований Ченстоховський ордену Червоної Зірки полк. Він був створений 18 травня 1941 р. в м. Первомайськ Одеської області як 6-та повітрянодесантна. Бойове хрещення бригада отримала 7 серпня – в контрударі під Каневом. Воювали на вороніжському, харківському напрямах, на Дону, приймали участь у Сталінградській та Курській битвах, визволяли Україну й Польщу, були учасниками Берлінської та Празької операцій.

Після ліквідації антикомуністичних заворушень та створення в Угорщині Південної групи військ 128-а повернулася у травні 1957 р. до місць своєї постійної дислокації у Закарпатті (149-й гв мсп був виведений з Угорщини у липні 1958 р.). У відкритих джерелах вдалося знайти прізвища 6 офіцерів та 35 солдатів і сержантів 128-ї, що загинули в Угорщині у 1956 році. Двом з них – командиру мотоциклетного взводу 73-го гв орб старшому лейтенанту Івану Карпову та начальнику постачання ПММ 315-го гв сп капітану Григорію Моісеєнкову 18 грудня 1956 р. було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1957 р. дивізія перейшла на штат мотострілецької й замість 319-го гвардійського Севастопольського Червонопрапорного сп (його перевели до складу 30-ї гв тд) створили 487-й мп. У 1950-ті рр. до складу дивізії також належав 2115-й артполк (згодом отримав номер 983).

Цікавий факт – 128-а дивізія напевно єдине в світі з’єднання такого порядку, що практично повністю знялося у кіно. А саме – в славетній, відзначеній Оскаром, кіноепопеї Сергія Бондарчука «Війна і мир», чиї батальні сцени знімалися у Закарпатті. При цьому гвардійці «воювали» і за французькі, і за російські війська.

У 1968 р. підрозділи 128-ї гв мсд взяли участь в операції Організації Варшавського Договору «Дунай» з підтримки соціалістичного ладу в Чехословаччині. Підрозділи було піднято по тривозі вже 8 травня 1968 р., кадровані роти доукомплектовано призовниками Мукачівського та інших районів Закарпатської області. У серпні того ж року зі складу дивізії до сусідньої держави було введено 149-й, 315-й, 327-й гвардійські мотострілецькі, 331-й гвардійський артилерійський, 398-й танковий полки та 534-й окремий саперний батальйон. Зокрема, 149-й гв мсп взяв під контроль аеродром у м. Пряшів та забезпечив прийом літаків з СРСР. Відтак 128-а гв мсд взяла під контроль район, де колись воювала, – південніше Оломоуца. У тому ж році підрозділи 128-ї повернулися до місць своєї постійної дислокації на Закарпатті. Відомо, що під час операції «Дунай» загинули 11 військовослужбовців 128-ї гв мсд.


Радянські солдати на вулиці Праги (1968)


У грудні 1979-го 149-й гв мсп 128-ї гв мсд був піднятий по тривозі та переданий у розпорядження командувача Червонопрапорного Туркестанського ВО. Після докомплектації особовим складом з числа військовослужбовців інших підрозділів дивізії полк був терміново перебазований з Мукачева до м. Термез. У січні наступного року він був виведений зі складу 128-ї та увійшов у склад 201-ї мотострілецької Гатчинської Червонопрапорної дивізії, у складі якої увійшов у лютому 1980 р. до Афганістану. Там полк перебував аж до лютого 1989 р.

8 травня 1985 р. дивізія була нагороджена другим орденом Червоного Прапора на честь 40-річчя Перемоги. На момент розпаду СРСР вона іменувалася 128-а гвардійська мотострілецька Туркестанська двічі Червонопрапорна дивізія ім. Маршала Радянського Союзу О.О. Гречка (маршал Гречко був у 1957-60 рр. головнокомандувачем СВ, у 1960-67 рр. – 1-м заступником міністра оборони, у 1967-76 рр. – міністром оборони СРСР).

Доба незалежної України

У 1991-му році тодішній командир дивізії генерал В. Гречанінов був першим комдивом, що оголосив про підтримку української державності. 19 січня 1992 р. особовий склад 128-ї склав присягу на вірність народу України. Того ж року вона була перетворена з мотострілецької на механізовану. Після реформування армій на корпуси дивізія стала складовою 38-го армійського корпусу ЗСУ.
Командири 128-ї гв мд часів незалежності (список неповний):
* 1989 – квітень 1992 – генерал-майор Віктор Федорович Гречанінов (згодом – заступник міністра оборони з тилу, начальник Штабу Цивільної оборони України, заступник Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи)
* 1992 – полковник (з 31.12. – генерал-майор) В’ячеслав Григорович Заболотний (згодом – командувач 8-м АК, начальник Чернігівського гарнізону, перший заступник командувача військами Північного оперативного командування Сухопутних військ)
* 1993 – Олександр Іванович Кузьмук (з 28.05.1990 р. був начальником штабу дивізії, згодом – командувач Національною гвардією, міністр оборони, народний депутат, віце-прем’єр-міністр України; генерал армії, почесний громадянин Мукачева)
* 1995 – полковник (з 23.08. – генерал-майор) Сергій Олександрович Кириченко (згодом – командир 13-го АК, заступник начальника Генштабу, нині – начальник Генерального Штабу ЗСУ – Головнокомандувач ЗСУ; генерал армії)
* 1998 – полковник (з 23.08. – генерал-майор) Олександр Семенович Масленчук (згодом – заступник командира 13-го АК)
* 2001-02 – генерал-майор Геннадій Петрович Воробйов (згодом – начальник штабу 38-го АК, командир 13-го АК, нині – перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ)
* 2002-03 – полковник Сергій Вікторович Горошніков (згодом – начальник штабу та командир 13-го АК, командир 81-ї тактичної групи ЗСУ в Іраку)
* 2004 – Василь Кока

128-а незмінно посідала провідні місця серед інших з’єднань Збройних Сил України за рівнем бойової, виховної та фізичної підготовки. Зокрема, згідно з наказом Міністра оборони України від 24.10.1996 р. № 307 кращий рівень фізичної підготовки показав офіцерський склад управління військової частини А-1556 (Прикарпатський військовий округ) – саме такий номер мала 128-а мд. Військовослужбовці дивізії відзначилися самовідданою працею при ліквідації наслідків повені в Закарпатті у 1994, 1998, 1999 та 2001 рр. 128-а наладнала дружні зв’язки та регулярний обмін досвідом з військовослужбовцями сусідніх держав – Словаччини, Угорщини, Румунії, Польщі. На базі дивізії регулярно відбувалися міжнародні спортивно-військові змагання. У 1998-2000 рр. на базі дивізії створювався український компонент спільного українсько-румунсько-словацько-угорського батальйону “Тиса”, створеного з оперативного реагування військових сусідніх держав на загрози повеней, а також кваліфіковану, високопрофесійну боротьбу із наслідками стихійних лих, що постійно загрожують країнам Карпатського регіону.


Під час святкування Дня Дивізії міський голова Мукачева В. Ільтьо вручає подарунки офіцерам штабу 128-ї (1997)


27 травня 2000 р. міністр оборони України генерал армії Олександр Кузьмук (він, до речі, певний час командував 128-ю) вручив дивізії Бойове Знамено та зачитав Указ Президента України про присвоєння дивізії почесного найменування «Закарпатська». Відповідний Указ був виданий 10 січня 2000 року під № 11/2000, згідно нього дивізія повинна була іменуватися 128-а гвардійська механізована Закарпатська двічі Червонопрапорна дивізія 38 армійського корпусу Західного оперативного командування Збройних Сил України.

У 2001 р. група військовослужбовців 128-ї гв мсд, які брали участь у ліквідації наслідків стихійного лиха в Закарпатті, отримали нагороди з рук Президента України. Зокрема, орденом “За мужність” ІІІ ступеня нагороджено комдива генерал-майора Геннадія Воробйова та начальника інженерної служби дивізії підполковника Василя Сапігу, медаллю “За військову службу Україні” командира інженерної роти 230-ї артбригади дивізії капітана Олександра Стасюка, медаллю “За бездоганну службу” ІІІ ступеня командира танкової роти 398-ї тп дивізії старшого лейтенанта Олександра Волоха.


Церемонія прощання з прапором 398-го гв тп (2003)


Після розформування 38-го армійського корпусу дивізія увійшла до складу 13-го АК. З 1 грудня 2004 року 128-ма гв мд на підставі Директиви Міністра оборони України від 18.06.2004 року була переформована на 128-му окрему механізовану бригаду із збереженням усіх почесних найменувань та нагород. Сьогодні повне найменування цього з’єднання звучить як 128-а окрема гвардійська механізована Туркестансько-Закарпатська двічі ордена Червоного Прапора бригада.

Підрозділи 128-ї гв мд
 
 
Дислокація: там само
 
 
 
sparrowhawksparrow_hawk on 23 лютого 2009 13:55 (UTC)
дякую за розповідь

яка твоя оцінка того, що сталося?
Steadfast Tin Soldierjoanerges on 23 лютого 2009 13:58 (UTC)
з розформуванням? боєздатний підрозділ втратили, людей викинули на вулицю, майно розікрали-розпродали - все у кращих традиціях наших можновладців
те, що ми маємо зараз, дика пародія на Збройні Сили, єдине, що в нас лишилося - пару сотень пузатих генералів, ну ще трохи десантури, що виживає завдяки натівським подачкам і вже давно не тренує власне стрибки
eugen_pinakeugen_pinak on 23 лютого 2009 17:52 (UTC)
Щодо історії дивізії була стаття Ярослава Тинченка у "Війську України" та "гнєвная отповєдь" дивізійного політрука 128-ї в "Народній Армії", на диво непогано написана (а головне, із посиланнями на документи). Якщо не помиляюсь, він там писав, що дивізія не має відношення до туркестанських частин російської армії.
Steadfast Tin Soldierjoanerges on 24 лютого 2009 11:40 (UTC)
Статтю Тинченка я частково використав, але там багато трешу, помилок та фантазій, напевно не варто було взагалі на неї орієнтуватися. З відповіддю нажаль не знайомий, але впевнений, що вона правильна - я до "дивізійних політруків 128-ї" ставлюся з повагою - хороші люди
turusoffturusoff on 24 лютого 2009 17:02 (UTC)
А я бы с удовольствием почитал то, что однажды уже было выложено в Вашем журнале.
Steadfast Tin Soldierjoanerges on 25 лютого 2009 11:54 (UTC)
Перевыложить? Попробую, когда буду у нормального инета
Shaoshao_s on 23 лютого 2009 20:43 (UTC)
Дякую, дуже цікаво. А чи не можна зробити з уього статтю в українській Вікіпедії?
Steadfast Tin Soldierjoanerges on 24 лютого 2009 11:40 (UTC)
якби ж то я мав постійно інтернет й вмів писати до Вікіпедії...
Shaoshao_s on 25 лютого 2009 19:37 (UTC)
Так, може, я туди напишу, а ви почитаєте та виправите помилки? Якщо згодні - не могли б ви надати також і перелік джерел, звідки взята інформація?
turusoffturusoff on 24 лютого 2009 16:33 (UTC)
В Иране
25 серпня 1941 р. дивізія переходять кордон та роззброюють вороже налаштовані перські частини.

Может быть мелкая, но досадная ошибка, т.к. 83-я ГСД в составе Центральной группировки вошла со Средней Азии в Иран 27 августа 1941 г.
turusoff: Underwoodturusoff on 24 лютого 2009 16:53 (UTC)
На этапе формирования
Приказом войскам Туркестанского фронта №49 от 26 октября 1919 г. в г. Самаре началось формирование 1 сд из частей, находившихся в Туркестане, и войск 1 армии в Оренбурге и Актюбинске. Одновременно в Туркестане, в связи в преобразованием Закаспийского фронта в Закаспийскую армейскую группу (приказ РВС Туркфронта №11 от 22 ноября 1919), все войска, действовавшие на Красноводском направлении, были сведены в стрелковую дивизию, получившую наименование 1 Туркестанской. Штаб Закаспийского фронта (г. Полторацк) становится временным управлением вновь созданной дивизии, которое должно было функционировать до прибытия формирующегося в Самаре штатного управления дивизии (приказ войскам Туркфронта №81 от 1 декабря 1919 г.). Приказом войскам 1 армии №60 от 21 марта 1920 г. временное управление 1 Туркестанской сд было расформировано, части и учреждения перешли в непосредственное подчинение 1 армии. 1 мая 1920 г. сформированное в г. Самаре Управление дивизии прибыло в Полторацк. Во избежание параллельной работы управлений 1 сд и 1 армии приказом войскам Туркфронта №426/пш от 25 июня 1920 г. Управление дивизии упразднялось, его личный состав обращался на пополнение полевого управления 1 армии. В связи с расформированием 1 армии и ее штаба (приказ РВСР №275 от 2 февраля 1921 г.) части 1, 2, 3 Туркестанских стр. бригад были вновь сведены в 1 Туркестанскую сд.

Для объединения командования войсками в отдельных районах Туркестана приказом войскам Туркфронта №1144/581 от 18 сентября 1921 г. были сформированы штабы войск областей: Ферганской, Семиреченской, Закаспийской, Самаркандской. Функции управления войсками Самаркандской области возлагались на начальника и штаб 1 Туркестанской сд. Этим же приказом из состава дивизии выделялась в непосредственное подчинение фронта 1-я Туркестанская сбр, расположенная в Закаспии и выполнявшая одновременно функции штаба войск Туркменской области.

С июня 1922 г. началась новая реорганизация войск фронта Приказом войскам Туркфронта №948/389 от 12 июля 1922 г. Управление 1 сд было реорганизовано в Управление вновь формируемой 3 Туркестанской сд, а Управление 1 отдельной Туркестанской сбр — в Управление 1 Туркестанской сд. В 1929 г. дивизия была реорганизована в 1 Туркестанскую горную, приказом НКО №072 от 21 мая 1936 г. переименована в 83 Туркестанскую горную стрелковую, приказом НКО №0150 от 16 июля 1940 г. — в 83 горнострелковую Туркестанскую дивизию.

Входила в состав Закаспийской армейской группы (нояб. — дек. 1919), 1 армии (дек. 1919 — июль 1920), Туркестанского фронта (с марта 1921), 13 ск (с окт. 1922), САВО (с июня 1926).

Дивизия участвовала в боях против белогвардейцев на красноводском направлении (нояб. 1919 — февр. 1920) (освобождение г. Красноводска, острова Челекен), ликвидация басмаческих отрядов Джунаид-хана в Хиве, в Бухарской операции (29 авг. — 2 сент. 1920) (штурм Старой Бухары), в ликвидации басмачества в Самаркандской области (1921 — 1922), в Закаспии (1923 — 1926), в Хивино-Ташаузском районе (1932).
Steadfast Tin Soldierjoanerges on 25 лютого 2009 11:53 (UTC)
Спасибо большое, не знал, учту)
turusoffturusoff on 25 лютого 2009 12:49 (UTC)
Вас не беспокоит то, что материал, который я нашел в интернете в течение двух минут, ...э-э-э... несколько отличается от Вашего?
Steadfast Tin Soldierjoanerges on 26 лютого 2009 11:02 (UTC)
беспокоит, но я, к сожалению, на найденный Вами материал не наткнулся
в конце концов, я не претендую на истину в последней инстанции и всегда готов выслушать замечания и критику
konfederate on 29 вересня 2010 14:40 (UTC)
Служил в 398 ТП, разведрота 1984-1986, первый взвод, первое отделение ст. с-нт ЗКВ БМП№138. Фотография где изображено прощание с флагом 398 ТП очень тронула. Спасибо авторам. Привет всем сослуживцам от рядового до командира полка всех призывов.
Ст. с-нт Михальченко.
larry_bc on 13 липня 2012 15:21 (UTC)
О-го!