Steadfast Tin Soldier (joanerges) wrote,
Steadfast Tin Soldier
joanerges

Міні-довідник з історії Закарпаття: літери А-З

Статті взято з Довідника історії України на веб-cайті «Бібліотека «Віртуальна Русь»

АВСТРО-УГОРЩИНА, АВСТРО-УГОРСЬКА ІМПЕРІЯ - держава, що утворилася внаслідок укладення компромісної угоди між двома частинами Австрійської імперії - Австрією та Угорщиною (т.зв. австро-угорський компроміс) у 1867. Територія А.-У. складала 676545 км2. Населення - біля 50,5 млн. чол. (1908). <…> Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву А.-У. і складалася з двох частин, що були розділені р.Лейтою: Австрії (Цислейтанії) та Угорщини (Транслейтанії).До складу Австрії входили власне австрійські землі, Чехія (Богемія), Моравія, Сілезія, Далмація, Істрія, Трієст, а також Галичина та Буковина. Угорщина (т.зв. землі корони св.Стефана), крім власне угорських земель, включала також Словаччину, Банат та Воєводину, Хорватію і Словакію, Трансильванію, Закарпатську Україну. <…> Українське населення А.-У. у 1910 складало 8 % загальної кількості мешканців імперії і проживало на території Галичини, Буковини та Закарпаття. Його політичне становище було вкрай важким. На Закарпатті існування українців взагалі не визнавалося угорськими властями. У 1868 сейм у Будапешті оголосив все населення краю єдиною угорською нацією. <…>

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ - поділ території України на певні частини з метою побудови державних органів влади та управління на місцях. <…> З серед. 12 ст. розпочався процес занепаду Київської держави. Найбезпосереднішим спадкоємцем політичної і культурної традиції Київської Русі стало Галицько-Волинське князівство, яке продовжило ранній період української державності. <…> До складу князівства входили також землі у нижній течії Дністра, Пруту, Серету, а також значна частина Закарпаття. <…> Після захоплення Угорщиною Закарпатської України (остаточно у 13 ст.) на цій території було запроваджено угорський адміністративно-територіальний устрій. Українські землі були роздоєні між сімома комітатами (жупами) - Спишським, Земплинським, Шаришським, Ужанським, Угочанським, Березьким, Мармароським. На чолі комітету стояв жупан, якого призначав король. На початку 16 ст. внаслідок втрати Угорщиною незалежності більша частина Закарпаття потрапляє під владу Трансільванського (Семигородського) князівства. З 1699 вся Закарпатська Україна знаходилась у складі Австрії. <…> З утворенням в 1867 Австро-Угорської імперії Східна Галичина і Буковина залишаються у складі Австрії, а Закарпаття потрапило під безпосередню владу Угорщини. <…> В 1699 Закарпатська Україна, яка протягом століть знаходилась під окупацією Угорщини, потрапила до складу Австрії. Територія Закарпатської України, як і угорські етнічні землі, поділялась на жупи (Комітати), які в свою чергу складались з доміній. Всі адміністративні органи влади на Закарпатті підпорядковувались Пожонському (Братиславському) намісницькому управлінню. Зазнаючи нещадного національного гніту і будучи найбільше відірваними від загальноукраїнського громадсько-політичного і культурного життя, українці Закарпаття все ж зберігали національну свідомість і самобутню культуру. <…> З наближенням воєнної поразки країн Четвертного союзу українське населення Австро-Угорщини рішуче висловилось за утворення Української держави в її етнографічних межах. <…> 13.11.1918 було проголошено Західно-Українську Народну Республіку. Вищим виконавчим і розпорядчим органом республіки став Державний Секретаріат ЗУНР. Державна територія ЗУНР включала українські етнічні землі - Галичину, Буковину і Закарпаття (заг. площа бл. 70 тис. кв. км). Однак незабаром буковинські і закарпатські землі були окуповані іноземними військами. <…> Після розпаду Австро-Угорщини, в 1918-19 Румунія і Угорщина анексували значну частину української етнічної території. <…> Угорщина захопила значну частину Закарпаття. 1918-19 на територіальній основі колишніх Березького, Угочанського, Ужанського і Шариського комітатів (жуп) угорський уряд створив автономне утворення - Руську Країну. <…> 8.5.1919 за ініціативою закарпатської еміграції у США і при підтримці Антанти Центральною Руською (Українською) Народною Радою було проголошено входження Карпатської України до складу Чехословаччини. Остаточно приєднання Закарпаття до федеративної республіки чехів і словаків санкціонували рішення Сен-Жерменського договору (10.9.1919) і Тріанонського мирного договору 1920. Українські етнічні території у складі Чехословаччини було поділено на Пряшівщину (відійшла до Словаччини) і Підкарпатську Русь. В 1928 Чехо-Словаччину було поділено на 4 краї (Чехію, Словаччину, Моравію і Сілезію, Підкарпатську Русь). Запровадження поста крайового президента і створення крайового представницького органу означало деяке розширення автономних прав цієї української території. Складне міжнародне становище Чехо-Словаччини наприкінці 30-х років і боротьба українських політичних партій на Закарпатті за надання українцям реальної політичної автономії примусили чехо-словацький уряд 22.10.1938 погодитись на створення на території Карпатського краю нового державного утворення - Карпатської України. 2.11.1938 за рішенням Віденського арбітражу частина території Карпатської України з містами Ужгород, Мукачів і Берегів були передані Угорщині. 15.3.1939 сейм Карпатської України прийняв конституцію республіки і обрав президентом держави А.Волошина. 14.3.1939 Угорщина, за згодою гітлерівської Німеччини, розпочала відкриту агресію проти Карпатської України. Кілька днів чинили мужній опір переважаючим силам угорських окупантів збройні формування Карпатської України - Карпатська Січ. Однак, наприкінці березня 1939 більша частина Закарпаття була окупована угорськими військами. <…>

АНДРІЙ I (Андраш I, Ендре I: р.н. невід. - п. 1060) - угорський король (1046-1060) з дин. Арпадів. В 1031-46 А. I, переслідуваний королем Стефаном I Святим, разом з братами Левентом і Белою I перебував у Київській державі. Був одружений з донькою Ярослава Мудрого - Анастасією. В 1046 зайняв угорський престол. За правління А. І вихідці з Київської Русі посідали високі державні пости в Угорському королівстві. [Згідно з легендою, Анастасія привезла з Києва на Закарпаття срібний дзвін, який був захований після остаточного захоплення краю угорцями, саме з цим пов’язана традиція назви Закарпаття „Срібна Земля” – joanerges]

АРПАДИ (Арпадовичі) -династія угорських князів (889-1001), потім королів (1001-1301). Заснована князем Арпадом (бл. 890 - за ін. даними 889-907), який об'єднав угорські племена і заснував Угорську державу. Найвизначніші представники А.: Стефан (Іштван 1) Святий (997-1038). перший король з династії А., запровадив християнство, здійснив ряд реформ: Ласло (Владислав І Святий - 1077-95) і Копоман (Кальман Книжник; 1095-1116), за правління яких Угорщина досягає найбільшої могутності. В цей час (кін. 11 ст.) А. починають загарбувати Закарпаття. В наступний період правління А. розпочався процес занепаду угорської держави. Вже Андрій II (1205-35) змушений видати в 1222 Золоту буллу, яка містила значні поступки магнатам і дворянству і посилювала феодальну роздрібленість Угорщини.А. мали родинні зв'язки з князями Я.Мудрим, В.Мономахом, Ізяславом Мстиславовичем і Я.Осьмомислом. В 11-13 ст. вели загарбницькі війни проти Галицько-Волинської держави.

БІЛІ ХОРВАТИ - слов'янське плем'я, що жило в 7-10 ст. у районі Карпатських гір та верхів'ях Дністра. Утворили союз племен після розпаду якого частина хорватів переселилася на захід. Згадуються утворах Константина VII Багрянородного (Велика або Біла Хорватія) і Масуді. Константин VII пов'язує з ними походження південнослов'янських хорватів, оскільки ще за візантійського імператора Іраклія (610-641) значна частина Б. х. переселилася на Балканський пів-ов. Згадуються у "Повісті временних літ", що є свідченням того, що частина Б. х. залишилась у Прикарпатті. [прийнято вважати, що білі хорвати проживали не лише в Прикарпатті, а й в Закарпатті – joanerges]

БРАЩАЙКО МИХАЙЛО (1883 - р.см. невід.) - український громадсько-політичний і культурний діяч у Закарпатській Україні. Брат Юрія Б. В 1918-19 Б., стоячи на позиціях українського національно-державницького руху, виступав за входження Закарпаття до складу Соборної Української держави. В січні 1919 разом з братом Юрієм Б. став організатором народних зборів ("Собору Русинів") у Хусті, на яких було проголошено возз'єднання Закарпатської України з Українською Народною Республікою. З 1919 - член Центральної Руської (Української) Народної Ради. В 1922-38 один з лідерів Християнської Народної Партії. В 1932-38 Б. видавець і редактор суспільно-політичного двотижневика національно-демократичного напряму "Українське слово". З лютого 1939 входив до складу сейму Карпатської України. Подальша його доля невідома. [Народився у с. Блажієво біля Берегово в сім’ї селянина. Молодший брат Юрія. Навчався в Ужгородській та Сігетській гімназіях, на юридичних ф-тах Клужського та Віденського ун-тів. Доктор права, адвокат. Був головою народних рад у Сігеті (грудень 1918) та Хусті (січень 1919). За дорученням останньої прибув до уряду ЗУНР у Станіславів з проханням про приєднання краю. Брав участь у заснуванні Хліборобської партії, редагував (1920-24) партійну газету „Руська нива”. Заступник голови ХНП (1923-38). У 1920-х – директор Руського театру і член Ужгородської міської ради. Був головою Шкільної матки русинів, членом т-ва „Просвіта” й українофільської фракції Центральної народної ради. Член виконавчого комітету УНО (січень 1939). Саме він зачитав маніфест, який проголошував незалежність КУ. Автор праці „Чесько-руські взаємини” (1923), співатор „Мадярсько-руського словаря” (1928). Помер у 1969 р. – joanerges]

БРАЩАЙКО ЮРІЙ (1879-1946) - український громадсько-політичний діяч у Закарпатті, адвокат. В 1918-19 разом з братом Михайлом Б. став організатором українського національного руху у Закарпатті. 21.1.1921 народні збори представників від усіх земель Закарпаття під керівництвом братів Бращайків проголосили возз'єднання Закарпатської України з Українською Народною Республікою. В 1919 - один з засновників Центральної Руської (Української) Народної Ради в Ужгороді. В 1922-38 Б. був одним з провідних членів Християнської Народної Партії, яка стояла на позиціях українського народовства. З лютого 1939 - депутат сейму Карпатської України, міністр республіканського уряду. В 1946 репресований НКВС. [Народився у с. Глибоке біля Ужгорода в сім’ї селянина. Навчався в Сігетьській та Ужгородській гімназіях, Будапештському ун-ті. Доктор права, адвокат. Член Директорату (1919-20), де відповідав за торгівлю. Засновник Руської Хліборобської партії (1920). У 1920 допомагав організовувати Підкарпатський банк і став першим головою т-ва „Просвіта”. Видавав газету „Українське слово”. Голова спілки адвокатів Підкарпатської Русі та товариства „Надія”, член центрального комітету ХНП. Голова комісії з кордонів автономії (листопад 1938). Міністр фінансів, промисловості і торгівлі КУ. Помер у 1955 – joanerges]

БРОДІЙ АНДРІЙ (р.н. невід-п.1945) - громадсько-політичний і державний діяч у Закарпатті. Дотримувався москвофільських поглядів. В 1929-38 - депутат чехо-словацького парламенту. 8.10.1938 Б. обраний прем'єр-міністром Карпатської України. Незабаром заарештований за участь у таємних переговорах з угорським урядом. В 1939 Б. стає членом угорського парламенту. У 1945 заарештований органами НКВС і засуджений до смертної кари. [Народився у 1895 р. в с. Кив’яждь біля Іршави в сім’ї селянина. Навчався в Ужгородській вчительській семінарії. У 1920 – один з засновників Підкарпатського (згодом – Автономістського) Земледільського Союзу (АЗС), його голова у 193-44. Член президії т-ва Духновича. Редактор сатиричних угорськомовних журналів (1920-24), випускав газету АЗС „Русский вестник” (1923-39). Арештований за проугорську діяльність 08.11.1938, але втікає до Угорщини, повертається в край після початку угорської окупації. Видає газети „Русская правда” (1939-40) та „Русское слово” (1940-44). Засуджений трибуналом Закарпатської України за коллабораціонізм з угорським окупаційним режимом до смертної кари. Автор кількох п’єс, публіцистичних праць – joanerges]

ВІДЕНСЬКІ АРБІТРАЖІ 1938 i 1940 - назва двох підписаних у Відні представниками Німеччини (міністр закордонних справ Й. Ріббентроп) та Італії (граф Г.Чіано) рішень про передачу Угорщині значних територій Чехо-Словаччини і Румунії. На поставі рішень першого В.а. від 2.11.1938 від Чехо-Словаччини було відторгнуто і приєднано до Угорщини південну Словаччину і частину Карпатської України (Угорський, Іршавський, Мукачівський і Севлюшський повіти з містами Ужгород, Мукачів, Берегів) загальною площею 11 927 кв.км і 182 тис.населення. В результаті другого В.а. від 30.8.1940 від Румунії до Угорщини відходила Північна Трансильванія з територією 43.492 км і населенням 2,4 млн. чол. Відповідно до мирного договору з Угорщиною, підписаним 10.2.1947 у Парижі, рішення обох В.а. було скасовано.

ВОЛОШИН АВГУСТИН (17.3.1874 -11.7.1945) - визначний український громадсько-політичний і державний діяч, президент Карпатської України (1939). Народився в с. Келеничі на Закарпатті (тепер Міжгірський р-н Закарпатської обл.) у родині священика. Закінчив Ужгородську гімназію. Навчався у богословській семінарії в Ужгороді та на теологічному ф-ті Будапештського ун-ту. Згодом вступив до Вищої педагогічної школи у Будапешті. Добре знав чеську, німецьку, угорську, сербську, словацьку, латинську та грецьку мови. З листопада 1897 - викладач, а 1912-38 - директор учительської семінарії в Ужгороді. З кінця 90-х рр. В. брав активну участь у суспільно-політичному житті Закарпаття. В 1897-1938 редагував єдину українську газету "Наука", з 1925 - "Свобода". Один з засновників і керівників видавничого акціонерного т-ва "Уніо" (1902-19). У 1918 став членом-засновником Руської Народної Ради, потім - головою Центральної Руської (Української) Народної Ради в Ужгороді. В 1922 В. разом з М. Бращайком, М.Дашнаєм та іншими громадсько-політичними діячами Закарпаття організував Християнсько-Народну Партію. В 1925-29 В. - депутат чехословацького парламенту. В 1935-38 В. був обраний почесним головою товариства "Просвіта" в Ужгороді. Глибоко усвідомлюючи необхідність єдності всіх патріотичних сил України, В. встановив і підтримував тісні зв'язки з українськими діячами у Львові, зокрема з митрополитом А.Шептицьким. В жовтні 1939 під впливом міжнародних подій і тиском українських політичних сил чехословацька влада була змушена дати згоду на створення автономного уряду Карпатської України, в якому В. став державним секретарем. 26.10.1938 В. було обрано прем'єр-міністром Карпатської України. За короткий час В. на посту прем'єр-міністра було налагоджено роботу промисловості, транспорту, пошти; зазнала значних змін існуюча система освіти, де навчання почало переводитись на українську мову, створювались нові вищі навчальні заклади. На Закарпатті в цей період виходило українською мовою десять періодичних видань. При активній підтримці В. були створені національні збройні сили - "Карпатська Січ". 12.2.1939 відбулися вибори до сейму Карпатської України, які засвідчили цілковиту перемогу Українського Національного Об'єднання. 14.3.1939 новосформований парламент, який зібрався у Хусті, проголосив незалежність Карпатської України, та прийняв Конституцію і обрав В. президентом української держави. Проте, одночасно з прийняттям цих історичних рішень, на підставі таємної угоди між Німеччиною і Угорщиною угорські війська розпочали 14.3.1939 агресію проти Карпатської України. Незважаючи на героїчний опір загонів Карпатської Січі, угорська армія протягом 14-16.3. окупувала більшість території Карпатської України. Президент і частина уряду на чолі з прем'єром Ю.Реваєм були змушені емігрувати до Чехо-Словаччини. У Празі В. працював в Українському Вільному Університеті, очолював кафедру педагогіки, а згодом був обраний ректором університету. 1.5.1945 В. був заарештований радянською контррозвідкою і вивезений до СРСР 11.7.1945 В. страчений в Лефортовській тюрмі у Москві. В. - автор ряду педагогічних праць: "Педагогічна психологія" (1920), "Педагогіка і дидактика" (1920), "Коротка історія педагогіки" (1921), драматичних творів "Маруся Верховинка" (1931), "Без бога ні до порога" (1935), та ін. [Насправді назва села, де він народився, – Келечин. У будапештській ВПШ навчався на фізико-математичному факультеті. 1897 – висвячений на греко-католицького священика, з 1933 – папський прелат. За іншими даними викладачем Ужгородської вчительської семінарії став у 1900, її директором був у 1917-38. Під час роботи в Центральній комісії греко-католицької єпархії (1915) опирався мадяризації. Засновник Педагогічного т-ва (1924) та Учительської громади (1929), їхній голова. Автор числених граматик і читанок, підручників з арифметики, фізики, педагогіки і логіки. Редактором „Науки” був у 1903-14, редактором „Свободи” – у 1922-38. Редактор щорічника „Місяцослов” (1901-21). Брав участь у заснуванні греко-католицького журналу „Благовістник” (1922) і відродженні щоденної газети „Русин” (1923). У Центральній народній раді був заступником голови. Член Директорату (1919-20), відповідав за освіту та культуру. Голова ХНП (1923-38) та УНО (1938-39). Один з організаторів Підкарпатського банку та Кооперативного союзу. Заарештований 15.05.1945 у Празі. Волошин не був страчений, а помер від паралічу серця 19.07.1945 у лікарні Бутирської тюрми – joanerges]

ВРЕЦЬОНА ЄВГЕН (псевдонім Волянський: 1905, за ін. даними - 11.6.1907 - р. см. невід.) - український військовий діяч, провідний член Украінської Військової Організації та Організації Українських Націоналістів (з 1929). <…> В 1938-39 входив до складу Генерального штабу "Карпатської Січі", брав участь в боях з угорськими загарбниками. <…> [До штабу ОНОКС належав як чотар Волянський, відповідав за організацію служби безпеки. Помер у 1975 на еміграції – joanerges]

ГЕРБ - емблема, особливий спадковий знак, укладене відповідно до законів геральдики поєднання фігур та предметів, що мають символічне значення і виражають певну історичну традицію. <…> Крайовим Г.Закарпаття ускладі Чехо-Словаччини в 1920 було ухвалено зображення ведмедя на правому боці гербового щита і синьожовтих смуг - на лівому. 15.3.1939 Сейм Карпатської України, що проголосив її незалежність, включив до крайового Г. зображення тризуба. <…>

ГУЦУЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА - назва українського державного утворення, що існувало в листопаді 1918- червні 1919 на Закарпатті. Після перемоги в листопаді 1918 національно-демократичної революції у Львові (див. Листопадове повстання 1918) населення Буковини і Закарпаття на багатолюдних народних вічах в Чернівцях і Хусті висловилося за входження цих віковічних українських земель до складу Західно-Української Народної Республіки. 21.1.1919 у Хусті відбувся Всекарпатський Конгрес, делегати якого вирішили возз'єднати закарпатські землі у складі єдиної Української держави. В цей же час на Рахівщині і значній частині Мармарощини утворилась Г.Р. з центром у селі Ясіня. Вищим органом влади стала Гуцульська Народна Рада, яку очолив С. Клочурак. До складу Ради входило 42 члени - 38 українців, 2 німці і 3 євреї. Виконавча влада належала до секцій (міністерства) і підсекцій - дипломатичної, військової, внутрішньої, господарської та ін. 21.1.1919 делегація Г.Р. взяла участь у роботі Всекарпатського Конгресу (Собору Русинів). Представники конгресу С. Клочурак і Д. Климпуш передали уряду ЗУНР у Станіславі рішення населення краю про приєднання до України (закарпатських земель). Угорський уряд, намагаючись втримати свою владу на цих територіях, вислав в р-н Ясіні значні військові сили. Проте в ході боїв в р-ні Білина, Рахова, Великого Бичкова і Сиготу угорські війська були розбиті військовими загонами Г.Р. і частинами Української Галицької Армії, які прибули на допомогу закарпатським українцям. Однак, наприкінці січня 1919 на територію Г.Р. напали регулярні румунські війська. Переважаючі сили ворога розбили українські частини біля Сигота і поступово зайняли Великий Бичків, Луг, Хмелів. В інших місцевостях була відновлена угорська окупаційна влада. В р-ні Ясіні і навколишніх селах українські органи влади існували до червня 1919. 10.9.1919 за Сен-Жерменським договором територія Г.Р. увійшла до складу Чехо-Словаччини.

ДОЖА Д'ЄРДЬ (1475-20.7.1514) - дрібний угорський дворянин, який у 1514 очолив повстанський рух в Угорському королівстві, в тому числі і на Закарпатті, яке входило до його складу. Проводом до повстання було оголошення булли Римського Папи Льва Х про початок хрестового походу проти турків. Керівником загонів хрестоносців було призначено Д., який вважав цей похід передчасним і непідготовленим. Згодом виступав проти правлячих кіл Угорщини. У бою біля м.Тімішоара його загони 13.7.1514 були розгромлені урядовими військами. Страчений 20.7.1514.

ДУХНОВИЧ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ (24.4.1803 - 30.3.1865) - закарпатський громадський діяч, письменник і педагог. Н. в с. Тополя на Пряшівщині (тепер Словаччина). В 1821 закінчив ужгородську гімназію, а в 1827 - богословську семінарію. В 1847 видав буквар - "Книга для читання", а в 1850 - перший в Угорщині український календар-альманах "Поздоровлення русинів на рік 1850". В 1850 заснував у Пряшеві "Литературное заведение", яке займалось культурно-просвітницькою діяльністю. Написав цілий ряд патріотичних поезій: "Я русин був, єсьм і буду", "Підкарпатськії Русини" та ін. Автор двох драм, підручників для народних шкіл - "Книжиця читальня". Разом з А. Добрянським домагався запровадження на Закарпатті викладання української мови у школах. Вся діяльність Д. була спрямована на боротьбу проти зугорщення Закарпаття. Помер в м. Пряшеві. Закарпатські русофіли використали ім'я Д. для антиукраїнської діяльності в "Обществе ім.Духновича".

ЄФРЕМОВ СЕРГІЙ (1893 - р. см. невід.) - український військовий діяч, підполк. Армії УНР. З 1917 очолював Українську Військову Раду Катеринославщини, делегат всеукраїнських військових з'їздів 1917. В 1918 командував гайдамацьким полком в боях проти більшовиків на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська обл.). З 1921 перебував на Закарпатті. В березні 1939 був призначений головнокомандуючим збройними силами Карпатської України - Карпатською Січчю. Під час еміграції жив у США.

ЗАКАРПАТТЯ - історична назва українських етнічних земель, розташованих на південних схилах Карпатських гір та в басейні р. Тиси. Сьогодні це територія Закарпатської обл. України. Межує з Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею, а також з Львівською та Івано-Франківською обл. України. Площа 12,8 тис. км2. Населення 1245,6 тис. чол. (1989). Землі З. були заселені ще в епоху пізнього палеоліту. Саме тут виявлено найдавнішу стоянку людини на землях України (с. Королево Виноградівського району), що датується 1 млн.-800 тис. рр. до н. е. Особливо активно процес заселення даного району відбувався в часи неоліту, епоху міді-бронзи та залізного віку.
В останніх століттях до н. е. тут розселилися кельтські племена, здійснювали сюди набіги скіфи та сармати. У 2 ст. н. е. частина З. входила до складу римської провінції Дакії. В епоху т.зв. "великого переселення" ці землі стали найбільш активним районом колонізації. Тут проходили племена гуннів (4-5 ст.), аварів (6-7 ст.), а згодом угрів (9 ст.) Одночасно, вже з перших століть н.е. З. стало зоною розселення слов'янських племен. Найбільш відомими серед них були білі хорвати, землі яких у 10-11 ст. входили до складу Київської Русі. У 907 вони у складі війська князя Олега брали участь у поході на Константинополь, а у 993 сюди здійснив похід Володимир Великий. Саме тоді за цими землями закріпився термін "Русь" (згодом Угорська Русь, Підкарпатська Русь, Карпатська Русь).
У I пол. 11 ст. почалося захоплення З. Угорщиною, яке остаточно завершилось у 13 ст. Відтоді аж до 20 ст. ці землі були північною прикордонною областю цього королівства. Проте в певні періоди частина З. була тісно пов'язана з іншими українськими землями. У II пол. 13 ст. м. Мукачів з округою було володінням князя Ростислава Михайловича, а згодом галицько-волинського князя Лева Даниловича. Згодом, у 1393-1414 наджупаном (управителем) Берегівського комбату (округу) був князь Федір Коріятович, який з значним військом прийшов сюди з Поділля.
Впродовж 13-15 ст. землі З. колонізувалися волохами, німцями, словаками, угорцями. Місцеве українське населення було закріпачене, позбавлене будь-яких політичних прав і свобод. Зберегти національну самобутність йому вдалося в значній мірі завдяки релігійному фактору. В ці часи тут існувала власна православна церковна організація з центром у Мукачеві.
У I пол. 16 ст. З. разом з частиною Угорщини перейшло під панування австрійських Габсбургів, які вели постійні війни з Туреччиною. Рівнинні райони З. зазнавали постійних руйнівних нападів татар та турків. 3 17 ст. тут розпочався опришківський рух, який особливого розмаху набув у 18 ст.
З початку 17 ст. активізуються прагнення до укладення церковної унії між католицькою та православною церквами. У 1646 р. в Ужгороді відбувся церковний Собор, що схвалив укладення унії. Остаточно унію було запроваджено на З. у 1721. Населення краю брало активну участь у національно-визвольній боротьбі угорського народу, особливо у повстанні 1703-1711. Після його придушення австрійський уряд змушений був провести ряд реформ, ініціаторами яких були М. Терезія та Йосиф II (спроба скасувати кріпацтво, обмежити селянські повинності). Однак закінчилися вони невдало.
Наприкінці 18 - в I пол. 19 ст. спостерігається значне культурне відродження краю, чому сприяло налагодження тісних зв'язків з іншими українськими землями. Вихідцями із З. були професори Львівського університету П. Лодій та І. Земанчик, перший ректор Петербурзького ун-ту М.Балудянський, відомий діяч Ю.Гуца-Венелін та ін. Революційні події 1848-1849 мали відгомін і на З. Шовіністична політика угорського революційного уряду була причиною проавстрійської орієнтації більшості українських діячів З. У квітні 1849 закарпатський політик та публіцист А.Добрянський (1817-1901) обґрунтував проект об'єднання З. з Галичиною і утворення окремого коронного краю у складі Австрійської імперії. Після придушення угорської революції і утворення Австро-Угорщини всі здобутки українського населення З. були ліквідовані. Посилився процес мадьяризації краю, закривались українські школи, газети та журнали, розпускались культурно-просвітницькі товариства. У відповідь спостерігалось значне посилення москвофільського руху, зорієнтованого на Росію.
Важким було і економічне становище на З. Постійний земельний голод, повільні темпи розвитку промисловості викликали масову еміграцію населення регіону, особливо до США та Канади. Після розпаду Австро-Угорщини більшість українського населення З. висловилася за об'єднання з Українською Народною Республікою. 2 делегати від З. були у складі УН Ради у Станіславі та на Трудовому Конгресі в Києві. Однак, 8.5.1919 утворена представниками ужгородської, пряшівської та хустської рад Центральна Руська (Українська) Народна Рада проголосила об'єднання З. з Чехо-Словаччиною. Значною мірою це рішення було викликане тиском закарпатської еміграції у США.
Рішенням Паризької мирної конференції, на основі Сен-Жерменського мирного договору (10.9.1919) З. переходило до складу Чехо-Словаччини, у складі якої йому гарантувались права автономії. З. було виділене в окремий адміністративний край - Підкарпатську Русь, очолений губернатором. Празький уряд всіляко відтягував надання краю автономії, перший етап якої було проведено лише в 1937. Впродовж 20-х-30-х рр. відбулися значні зрушення в соціально-економічному та культурному розвитку регіону. Активно працювали українські товариства - "Просвіта" (у 1936 мало 14.філій, 233 читальні), "Учительська громада" (у 1925-1650 членів) та ін. Відомими українськими діячами були А. Волошин, М. та Ю. Бращайки, А. Штефан та ін.
Під впливом міжнародних подій та з огляду на внутрішнє становище у жовтні 1938 уряд Чехо-Словаччини погодився на створення автономного уряду З., який 26.10.1938 очолив А. Волошин.
Після віденського арбітражу 2.11.1938 південна частина З. перейшла до Угорщини, а уряд Карпатської України переніс столицю до Хусту. 12.2.1939 відбулися вибори до першого парламенту Карпатської України, на яких перемогу здобули представники Українського Національного Об'єднання.
15.3.1939 зібрався Сейм Карпатської України, який проголосив незалежність країни, ухвалив її конституцію і обрав президентом А. Волошина. Однак, на основі рішення Гітлера, угорські війська, незважаючи на героїчний опір відділів "Карпатської Січі", окупували землі Карпатської України і встановили жорсткий терористичний режим, який протримався до жовтня 1944.
Після звільнення З. радянськими військами, 26.11.1944 у Мукачеві було зібрано з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України, який висловився за приєднання З. до УРСР. 29.6.1945 між урядами Чехо-Словаччини та СРСР було укладено договір про вихід З. в складу Чехо-Словаччини і включення його до складу України. У 1944-1945 влада перебувала в руках Народної Ради Закарпатської України, а 22.1.1946 утворено Закарпатську обл.
Після встановлення радянської влади на З. було проведено репресії проти свідомої частини українського населення, у 1949 ліквідовано греко-католицьку церкву (вийшла з підпілля у 1989), проведено колективізацію сільського господарства (1949-1950). За післявоєнні роки відбулися значні зміни у економічному та культурному житті краю. У 1946 засновано Ужгородський ун-т. [Помилка, Ужгородський університет засновано у 1945 р. – joanerges]

ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР) - українська держава, створена в листопаді 1918 на західноукраїнських землях, які входили до Австро-Угорської імперії. Напередодні першої світової війни значна частина українських земель - Східна Галичина, Буковина і Закарпаття - перебували у складі Австро-Угорщини. В жовтні 1918 в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку у першій світовій війні та під могутніми ударами національно-визвольної боротьби поневолених народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав. В цих складних обставинах рішучі заходи по створенню власної незалежної держави почали робити і українці на західноукраїнських землях. <…> 13.11.1918 було затверджено Конституційні основи новоствореної держави - "Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої. австро-угорської монархії", згідно з яким вона отримала назву - Західно-Українська Народна Республіка. Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. <…> 22.1.1919 у Києві відбулося урочисте проголошення Акту про Злуку ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну Українську Народну Республіку. Згідно з законом "Про форму влади в Україні", прийнятим Трудовим Конгресом України, ЗУНР отримала назву Західна Область Української Народної Республіки. Проте внаслідок складної міжнародної і внутрішньої ситуації возз'єднання двох українських держав не було втілене у життя, і їх адміністративні органи продовжували діяти майже незалежно. <…> <…> За умовами Сен-Жерменського мирного договору 1919. Севрського мирного договору 1920, Тріанонського мирного договору 1920 і Бесарабського протоколу (24.10.1920), незважаючи на протести українського населення, Буковина і частина Бесарабії були анексовані Румунією, а Закарпатська Україна передана до складу Чехо-Словаччини.
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments