Steadfast Tin Soldier (joanerges) wrote,
Steadfast Tin Soldier
joanerges

Міні-довідник з історії Закарпаття: літери K-П

Статті взято з Довідника історії України на веб-сайті «Бібліотека «Віртуальна Русь»

КАНДИБА ОЛЕГ (псевд. О.Ольжич; 8,7.1907-10.6.1944) - відомий український поет, політичний діяч, археолог і публіцист. <…> В 1938-39 К. брав активну участь у становлені державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників. <…>

“КАРПАТСЬКА СІЧ” (Організація Національної Оборони “Карпатська Січ”) - Збройні Сили Карпатської України, які були сформовані у лис¬топаді 1938 із загонів Української Національної Оборони. В 1919-39 Закарпаття входило до складу Чехо-Словаччини на правах автономної територіальної одиниці під назвою Підкарпатська Русь. Проте відносна політична свобода не могла підмінити прагнення карпатських україн¬ців до створення національної держави і воз¬з'єднання всіх українських земель. У 1930-x рр. політичні партії і громадські організації вели активну боротьбу за встановлення на закар¬патських землях української державності. Намагаючись не допустити розгортання українського національно-визвольного руху і з метою дестабілізації економічної І політичної ситуації, угорські і польські спецслужби заслали на територію Закарпатської України диверсійно-терористичні групи. В 1938 на Закарпатті діяло бл. 20 угорських воєнізованих загонів (“рондьош гарді”), що нападали на українські села, приміщення громадсько-політичних організацій у містах, руйнували мости, тероризували українське населення. За цих умов 4.9.1938 в Ужгороді за ініціативою Організації Українських Націоналістів відбулися збори делегатів від української молоді всього Закарпаття, на яких було утворено напів¬військову організацію Українську Національну Оборону (УНО). До складу проводу УНО увійшли В. Івановчик (голова; з жовтня - С. Росоха), І. Рогач (заст. голови), С. Росоха (секретар), Д. Климпуш, Ю. Шпилька, І. Коперльос, Ю. Ставинець, В. Щадей, Л. Чешок і В. Деха. До проводу входили також представники від кожного повіту. Військовий штаб УНО очолювали полк. Аркас, полк. Стефанів, сотн. Клименко. Незабаром у великих селах і містах Карпатської України відділи УНО налічували від 500 до 1000 членів. Найбільшою проблемою для УНО був брак зброї, яку треба було здобувати в угорських і польських диверсійних банд. На поч. листопада 1939 УНО була реорганізована в Організацію Національної Оборони “Карпатська Січ”. Управління “К. С.” здійснювала Головна Команда. До її скла¬ду увійшли Д. Климпуш - комендант, І. Роман -заступник, І. Рогач - генеральний писар, С. Росоха - зв'язковий старшина з урядом Карпатської України. Начальником Генерального штабу було призначено полк. М. Колодзінського. Члени “К.С.” були розподілені у гарнізони, де проводили вишкіл молоді. Частина січовиків несла службу в поліції або прикордонній сторожі, ведучи бо¬ротьбу з угорськими або польськими диверсійними групами, “К.С.” проводила активну культурно-просвітницьку роботу серед населення та видавала тижневик “Наступ” (ред. С. Росоха). Загони “К.С.” постійно поповнювалися добро¬вольцями, вихідцями з інших українських земель (Галичини, Буковини, Наддніпрянської України), які прагнули допомогти Карпатській Україні збудувати власну армію. Після проголошення новообраним парламентом 15.3.1939 незалежності Карпатської України (14.3.1939 А. Волошин від імені уряду проголосив Карпатську Україну незалежною державою) “К.С.” стала національними Збройними Силами. 15.3.1939 президент А.Волошин призначив військовим міністром С. Клочурака, а головнокомандуючим військами Карпатської України - С. Єфремова. Однак проти утворення української держави на Закарпатті рішуче виступила Угорщина і Польща. В ніч з 13 на 14.3.1939 Угорщина, попередньо узгодивши свої дії з гітлерівською Німеччиною, розпочала відкриту агресію проти Карпатської України. Частини “К.С.” протягом 14-15.3. стримували наступ переважаючих сил противника (бл. 40 тис. солдат і офіцерів) по лінії Перечин-Середнє-Іршава-Севлюш-Королево. Проте, незва¬жаючи на героїчний опір січовиків, 16.3.1939 угорська армія захопила Хуст, а 18.3. окупувала більшу частину території Закарпатської України. У кін. березня все Закарпаття було повністю загарбане Угорщиною. На окупованій території продовжували вести боротьбу партизанськими методами окремі підрозділи “К.С.”. Особливо активно діяли партизанські загони поручника Ф.Тацинця, поручника М.Крупи, хорунжого О.Ворохти. В гірській частині Закарпаття окремі відділи “К.С.”, продовжували боротьбу з окупантами ще в кін. травня 1939.

КАРПАТСЬКА Україна (Карпато-Українська держава) - офіційна назва автономної Української республіки у складі Чехо-Словаччини в 1938-39 і Української незалежної держави на Закарпатті в березні 1939. Неофіційно назва К.У. вживалася і до 1939 для означення території Закарпаття. Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання К.У. з іншими українськими зем¬лями. 21.1.1919 на Народних Зборах (“Соборі Русинів”) у Хусті, де зібралося більше 400 депутатів з усього Закарпаття, було проголошено злуку К.У. з Українською Народною Республікою. Однак несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької Росії, не дозволили здійснити надії закарпатських українців на возз'єднання в єдиній Українській державі. На основі рішень Сен-Жерменського мирного договору 1919 і Тріанонського мирного договору 1920 К.У. увійшла до складу Чехо-Словаччини на правах автономії. Проте реальний автономний статус К.У., передбачений договорами, так і не був забезпечений чехословацьким урядом. У 1920-30-х рр. українська громадськість і політичні партії на Закарпатті активно виступали за надан¬ня Карпатській Україні автономії, створення Української національної держави і возз'єднання у Соборній незалежній українській державі. Після Мюнхенського договору чотирьох держав (25.5.1938) складне міжнародне становище Чехо-Словаччини і всезростаюча боротьба українського населення за політичні права примусили чехословацький уряд погодитися надати К.У. статус автономної республіки. 8.10.1938 було утворено перший автономний уряд на чолі з А. Бродієм (затверджений центральною владою 11.10.1938). 22.10.1938 празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію К.У., після чого Чехо-Словачина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців. 27.10.1939 А. Бродя, який намагався проводити проугорську політику, було усунуто з посади голови уряду і прем'єр-міністром К.У. обрано А. Волошина. Рішенням Віденського арбітражу 1938 (див. Віденські арбітражі 1938 і 1940) значна частина К.У. (Угорський, Іршавський, Мукачівський і Севлюшський повіти) з містами Ужгород, Мукачів і Берегів були приєднані до Угорщини. За цих умов столицю К.У, було перенесено до Хусту. Для захисту державної незалежності і боротьби з угорськими терористичними формуваннями було створено збройні сили К.У. - Організацію Оборони “Карпатська Січ”, велику допомогу в створенні якої надала Організація Українських Націоналістів .Уряд А. Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову української держави. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти, видавнича справа, державна адміністрація. 12.2.1939 від¬булись вибори до Сейму К.У., на яких абсолютну більшість голосів виборців (бл. 94%) здобули кандидати Українського Національного Об'єд¬нання. 15.3.1939 Сейм (голова А.Штефан) про¬голосив повну державну самостійність К.У.Прийнята парламентом конституція К.У, визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Державним прапором та гімном республіки були визнані герб (ведмідь на лівому червоному півполі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі), жовто-блакитний стяг і український національний гімн “Ще не вмерла Україна”. Президентом К.У. було обрано А. Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави Ю. Ревая. В ніч з 13 на 14.3.1939 хортистська Угорщина, за підтримкою гітлерівської Німеччини, розпочала відкриту агресію проти К.У. З перших же годин угорського вторгнення частини Карпатської Січі вели кровопролитні бої з переважаючими силами противника по лінії Ужгород-Мукачів-Берегів-Севлюш. 16.3.1939 зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18.3, більша частина території К.У. була окупована угорськими військами, У гірських районах К.У. загони “Карпатської Січі” продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кін. травня 1939. У кін. березня 1939 президент республіки А. Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Ю. Реваєм виїхала через Румунію на еміграцію. Недовгий період існування К.У. став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності.

КОРЯТОВИЧ (Коріятович) ФЕДІР (р. н. невід. - п. бл. 1417; за ін. дан., 1414) - закарпатський князь. Походив з великокнязівського литовського роду, племінник Ольгерда. Син подільського князя Коріята Ґедимоновича. У 80-х на поч. 90-х рр. 14 ст. - князь Подільської землі. В 1393 зміщений Великим князем Литовським Витовтом і вигнаний з Поділля. Переїхав на Закарпаття, де отримав від угорського уряду у володіння м. Мукачів з навколишніми землями. Був призначений жупаном Берегівської, Земплинськоі, Мармароської жуп. На кошти К. на Чернечій горі було збудовано православний монастир. За даними старих хронік, привів з собою на Закарпаття бл. 40 тис. українців з Поділля, які заснували тут ряд нових поселень. [Рід Корятовича володів землями на Поділлі. Його старші брати збудували там низку замків для захисту від татар. Був позбавлений престолу через спротив централізації влади в руках його двоюрідного брата Вітовта. На Закарпаття прибув, оскільки був одружений з дочкою угорського короля. З Корятовичем пов’язують будівництво кам’яного Мукачіського замку – joanerges]

КОССАК ЗЕНОН (1.4.1907 - 19.3.1939) - відомий український політичний і військовий діяч, провідний член УВО і ОУН. <…> став одним з активних організаторів Організації Національної Оборони "Карпатська Січ", з кінця 1938 призначений помічником начальника штабу ОНОКС М. Колодзінського. Загинув у березні 1939, відстоюючи незалежність Карпатської України в боях проти угорських загарбників в р-ні Буштина (тепер Закарпатська обл.).

КЛОЧУРАК СТЕПАН (27.2.1895 - 1980) - визначний український громадсько-політичний діяч у Закарпатті, журналіст. Н. у Ясіні на Мармарощині. Навчався на юридичному ф-ті Віденського ун-ту. Учасник Першої світової війни - офіцер австрійської армії. В кін. 1918 - на поч. 1919 К. виступив одним з організаторів Гуцульської Республіки, був обраний головою найвищого органу республіки - Гуцульської Народної Ради. В січні 1919 разом з братами М. і Ю. Бращайками став ініціатором проведення Всеукраїнського Собору Русинів (Всекарпатського Конгресу; 21.1.1919), на якому було прийнято рішення про возз'єднання Закарпатггя з Українською Народною Республікою. В березні 1939 входив до складу закарпатської делегації (гол. М. Бращайко), яка передала уряду ЗО УНР у Станіславові рішення Всекарпатського Конгресу. Після поразки національно-визвольних змагань 1917-21 К. жив у Закарпатті, брав активну участь в українському національно-політичному житті. З квітня 1920 - член Управи товариства "Просвіта" в Ужгороді. Деякий час належав до закарпатської філії Чехо-Словацької Соціал-Демократичної Партії, згодом - лідер української фракції Аграрної Партії. В 1920-30-х рр. редагував газету "Народ" (1920-21), спільно з Є. Пузою - тижневики "Вперед" (виходив у 1922-38 в Ужгороді) та "Земля і Воля" (1934-38 у Мукачеві). З січня 1939 - член єдиної у Закарпатті української політичної партії - Українського Національного Об'єднання, згодом - член Президії цієї організації. З 14.3.1939 - міністр господарства, а 15.3.1939 призначений президентом А. Волошиним міністром військових справ Карпатської України. Протягом березня 1938 керовані К. частини "Карпатської Січі" чинили героїчний опір угорським загарбникам. Після окупації угорськими військами всієї території Карпатської України емігрував у Чехо-Словаччину. Жив у Празі, де в 1945 був заарештований співробітниками радянської контррозвідки. Деякий час К. перебував разом з А. Волошиним у Лефортовській тюрмі в Москві, а згодом був засланий до концтабору. У 1956 повернувся до Праги, де і помер. На Заході було опубліковано його мемуари "До волі" (1978). [Народився у сім’ї лісоторговця. За іншими даними навчався у Сігетській гімназії, Сігетській правничій академії, ун-ті ім. Коменського у Братиславі. У Гуцульській республіці також очолював відділ військових і закордонних справ. Був ув’язнений румунською владою, його батько помер після катувань румунами. Засновник і секретар Підкарпатської соціал-демократичної партії, редактор її видань „Народ” (1920-21) та „Вперед”. У 1930-х став членом української фракції проурядової Аграрної партії та редактором її місцевої української газети „Земля і воля”. Генеральний секретар спілки тютюноробів Підкарпатської Русі. Секретар прем’єр-міністра Волошина. Делегат на І Віденський арбітраж – joanerges]

ЛЕВ ДАНИЛОВИЧ (бл. 1228 -бл. 1301) - галицько-волинський князь, син Данила Романовича Галицького. В 1247 (за ін. дан., 1251-52) Л.Д. для зміцнення союзу з Угорським королівством одружився з дочкою Бели IV - Констанцією. <…> Приєднав до Галицько-Волинського князівства частину Закарпаття з Мукачевом (бл. 1280) і Люблінську землю (бл. 1292).

ЛЕГІОН УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ - українська військова частина у складі австрійської армії, що діяла на російському фронті у 1914-18. <…> 3.9.1914 новобранці прийняли у Стрию (Львів був уже окупований царськими військами) присягу й відбули на доукомплектування у закарпатські села Горонда та Страбичій під Мукачево. <…> Наприкінці вересня 1915 стрілецькі сотні вступили в перші бої з російськими козачими частинами в р-ні Верецького і Ужоцького перевалів. <…> [ЛУСС проходив військовий вишкіл у селах Горондо і Страбичево під Мукачевом, січові стрільці проводили серед закарпатців просвітницьку та культурну роботу, розпосюджували літературу українською мовою – joanerges]

ЛУЧКАЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ (справжнє, прізвище - Поп; 19.11.1789 -3.12.1843) - український мовознавець, фольклорист та історик. Н. у Великих Лучках на Мукачівщині (тепер Закарпатська обл.). Гімназійну освіту здобув в Ужгороді та Великому Варадині (тепер - Румунія). Навчався в духовній семінарії (конквіті) у Відні (1812-16), відвідував лекції в ун-ті. Був учнем відомих славістів В.Копітара та Й.Добровського. В 1816-17 - священик у с. Великих Лучках, в 1817-27 Л.- бібліотекар, архіваріус та керівник консисторії Мукачівського єпархіального управління, директор міської школи в Ужгороді. В 1829 виїхав до Італії, де був придворним парохом герцога Карла Людовика Бурбона в м. Лукка. В 1830 повернувся у Закарпаття, був священиком в Ужгороді (на Цегельні, 1830-43). Л., служачи тривалий час єпархіальним шкільним референтом, сприяв заснуванню та впорядкування парафіальних шкіл на території єпархії. В 1830 видав у Відні "Граматику слов'яно-руську" (лат. мовою) - першу в Закарпатті українську граматику з широким використанням народної розмовної мови та фольклору. Виступав проти шовіністичної політики угорського уряду, спрямованої на денаціоналізацію українського населення Закарпаття, відзначав кровну спорідненість закарпатських українців з українцями інших західноукраїнських земель та Наддніпрянщини. Написав латинською мовою шеститомну "Історію карпатських русинів" (було видано тільки два томи). Перші чотири томи у перекладі українською мовою опубліковано у Пряшеві в "Науковому збірнику Музею української культури у Свиднику" (1983-91). Автор твору "Церковні бесіди на всі неділі року" (1831).

МАРМАРОЩИНА (Мараморщина) - історико-географічний край у басейні р. Тиси. Назва походить від назви р. Мара. Загальна площа - 10,3 тис.кв.км. Північна частина М. (бл.0,7тис. км.кв.) - українська етнічна територія, яка становить східну частину українського Закарпаття. В 1910 на М. українці становили 45% населення, румуни - 24%, євреї - 16%. Назва М. вперше зустрічається в документах з 1199. До кін. 13 ст. М. була майже не заселена. З 14 ст. територію М. колонізували українці з Галичини та румуни з Семигороду (Трансільванії). З 1385 М. становила адміністративний округ - жупу (комітат) у складі Угорського королівства. В 1526 М. відійшла до Семигороду, а з 1733 перебувала у складі Австрійської імперії. З розпадом Австро-Угорщини (1918) північну частину М. у 1919 приєднала Чехо-Словаччина, а південну - Румунія. За дан. перепису 1930 на М. проживало 29 тис. чол., у т.ч. 17 тис. українців (65,4%), 6 тис, євреїв (32,1%) і 3 тис. (11%) представників ін. національностей. Українське національне життя в Пд. М. (у складі Румуни) в 1920-30-х рр. було пов'язане з українськими осередками у Чернівцях. Процесам румунізації у М. протидіяла Українська Греко-Католицька Церква, яка нараховувала 11 парафій. У березні 1939 українське населення М. допомагало втікачам з Карпатської України. Після 1945 Пд. М. увійшла до складу Румунії і становить Сигітський і Вишевський райони Марамурешського повіту. <…>

МАСАРИК ТОМАС ГАРІГ (7.3.1850 -14.9.1937) - чеський учений-філософ, політичний і державний діяч, перший президент Чехо-Словаччини (1918-35). <…> Під час перебування в США (травень-листопад 1918) організував спілку емігрантів, які представляли народи Австро-Угорщини. У його склад увійшли М. Січинський, Л. Цегельський - від українців та Г. Таткович від угро-русинів Закарпаття. На основі угоди з Угоро-русинською радою в США Закарпаття було включене у склад Чехо-Словацької республіки у 1919. Ставши президентом Чехо-Словаччини, підтримував діяльність українських еміграційних груп у Празі та ін. містах, допоміг викрити і забезпечив фінансовою підтримкою Український Вільний Університет (1921). Вищий Педагогічний Інститут ім. Драгоманова (1923, обидва -у Празі) та Українську Господарську Академію у Подебрадах (1922). Заслугою М. було створення у міжвоєнній Чехо-Словаччині стабільного і функціонуючого демократичного ладу. Користувався значною популярністю серед українців.

МОСКВОФІЛЬСТВО (русофільство) - мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у серед. 19 - 30-х рр. 20 ст. Відстоювала національно-культурну, а пізніше - державно-політичну єдність з російським народом і Росією. <…> Перші прояви М. у Закарпатті сягають кін. 18-поч. 19 ст., коли звідти до Росії переселилися відомі вчені й громадські діячі І. Орлай, М. Балудянський, В. Кукольник, П. Лодій, які зайняли високі посади в російських урядових та наукових інституціях й користувалися великим впливом при царському дворі. Підтримуючи постійні стосунки зі своєю батьківщиною, вони сприяли зростанню там зацікавленості Росією, особливо її культурним життям, мовою і літературою. <…> Подібні процеси у 50-х рр. відбувалися й на Закарпатті, де ширенням М. ідей, у тісній взаємодії з галицькими однодумцями займалися відомі діячі національного відродження: А. Добрянський, О. Духнович, І. Раковський. Останній, зокрема, видавав зросійщеною мовою "Вістник державних законів" (1850-58) та часописи "Церковная газета" (1856-58) і "Церковний вістник" (1858). Велике сприяння москвофілам у нав'язуванні контактів з Росією надавав протоієрей російського посольства у Відні М. Раєвський. <…> Нечисельні прихильники М. у самій Галичині у 1920-30-х рр. або перейшли на комуністичні, прорадянські позиції, або ж остаточно скомпроментували себе співпрацею з польською адміністрацією. Дещо міцнішими були позиції М. у міжвоєнний період на Лемківщині й Закарпатті, але й там у кін. 1930-х рр. переміг український національно-державний курс. <…>

НАРОДОВЦІ - суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції, що виникла в 60-х рр. 19 ст. у Галичині. Сформувалася на противагу консервативній політичній течії - москвофільству, в основі якого лежала культурна і політична переорієнтація частини української інтелігенції, особливо, духовенства, на Російську імперію. Народовецький рух виник на грунті ідей національного відродження, започаткованих "Руською Трійцею" та Кирило-Мефодіївським Братством, і сформувався під впливом творчості Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. Н., виходячи з того, що українці - це окрема нація, яка проживала на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх українських земель та розвиток єдиної української мови на основі народної говірки. <…> Під впливом українців Галичини народовецький рух розгорнувся на Буковині і Закарпатті. <…> Національно-культурне відродження на Закарпатті в кін. 19 - поч. 20 ст. відбувалось під ідеологічним впливом Н., ідеї якого відстоювали такі визначні громадсько-політичні діячі на цих українських землях, як Л. Чопей, А. Волошин, Ю. Жаткович, Г. Стрипський та ін.

ПЕРЕВУЗНИК ЮРІЙ (1903 - 17.9.1966) - український громадсько-політичний діяч у Закарпатті. Н. у с. Середнє поблизу Ужгорода. Після закінчення юридичного ф-ту Кардового ун-ту (Прага) працював адвокатом у Мукачеві. Один з засновників і провідних діячів української секції Чехо-Словацької Аграрної Партії, яка гуртувалася навколо газети "Земля і Воля" (виходила в 1934-38; редактор С. Клоручак). 38.3.1939 очолював політичну організацію закарпатських українців - Українське Національне Об'єднання. Після офіційного проголошення незалежності Карпатської України (15.3.1939) - міністр внутрішніх справ в уряді Ю. Ревая. В 1940-х рр. жив у Чехо-Словаччині. У 1945 заарештований радянськими спецслужбами, вивезений з СРСР і засланий. Після звільнення жив у Празі, де і помер.

ПІДКАРПАТСЬКА РУСЬ - офіційна назва центрально-східної частини Закарпаття, яка в 1919-38 становила автономну адміністративно-територіальну одиницю у складі Чехо-Словаччини (з 1927- Підкарпато-руський край, Підкарпатський край). Відповідно до рішень Сен-Жерменського мирного договору 1919 та Тріанонського мирного договору 1920 територія Закарпатської України під назвою П.Р. увійшла до Чехо-Словацької республіки та отримала автономний статус. Етнічні українські землі у Закарпатті було поділено на три частини: П.Р., Пряшівщину (відійшла безпосередньо до Словаччини) та Мармароський Сигіт (залишився у складі Румунії). Територія П.Р. охоплювала Хустську, Берегівську і Ужгородську округи і в адміністративному відношенні творила одну жупу. Автономний статус П. Р. визначався Генеральним Статутом (1919), згідно з яким виконавчу владу в краї здійснював особливий адміністративний орган - Директорія Підкарпатської Русі (адміністратор - Ю. Жаткович; діяла з грудня 1919 до квітня 1920). З 1920 у П.Р. празьким урядом призначався губернатор (першим губернатором став Ю. Жаткович; 1920-21), при якому діяв дорадчий орган - губерніальна рада. В липні 1927 законом "Про організацію політичного управляння" було запроваджено новий адміністративно-територіальний поділ Чехо-Словаччини на 4 краї - Чехія, Словаччина, Моравія-Сілезія і П.Р. ("Земє Подкарпаторуска", Підкарпато-руський край, Підкарпатський край). У П. Р. встановлювалась посада крайового президента (першим президентом став А. Розсипала) і формувався територіальний представницький орган - краєве заступництво (2/3 членів якого були виборними, 1/3 призначалась центральною владою). Підкарпатський край поділявся на 14 повітів 1 478 громад. У жовтні 1938 чехо-словацький уряд під тиском українських національно-державницьких сил був змушений піти на створення на територіальній основі Підкарпатського краю нового державного утворення Карпатської України.

ПІЙ XI (світське ім'я-Акілле Ратті; 31.5.1857-12.2.1939) - Папа Римський (1922-39). <…> З прихильністю поставився до винекнення незалежної Української держави у Закарпатті - Карпатської України та призначив для неї апостольським адміністратором Діонісія Нарадія.

ПРХАЛА ЛЕВ (1892- 1966) - чеський політичний і військовий діяч, генерал чехо-словацької армії. В лютому 1939 П. був призначений президентом Чехо-Словаччини Е. Гахою міністром внутрішніх справ Карпатської України (замість Е. Бачинського), що викликало хвилю протесту серед українського населення краю. 14.3.1939 за наказом П. відділи чехословацької армії напали на підрозділи "Карпатської Січі" у Хусті, але після кількагодинних боїв, натрапивши на рішучу відсіч січовиків, були змушені відступити. На поч. агресії Угорщини проти Карпатської України П. не підтримав пропозиції головнокомандуючого українськими військами С. Єфремова про створення спільного фронту для боротьби із загарбниками і відвів чехо-словацькі частини на територію Польщі. Під час гітлерівської окупації Чехо-Словаччини жив у Лондоні. Виступав проти політичної лінії президента Е. Бенеша. В 1950-60-х рр. тісно співпрацював з українськими політичними колами в Антибільшовицькому Блоці Народів.
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments