?

Log in

No account? Create an account
 
 
24 жовтня 2009 @ 00:13
Regina Europa: 183. ШОТЛАНДСЬКА СПІДНИЧКА  
1727 р. голова клану Макдонелів із Гленгері взявся за ливарний бізнес. Він здав в оренду ліс Інвергері майстрові з Бероу, Ланка шир, квакеру Томасу Ровлінсонові і найняв лісорубів та робітників до печі. Ровлінсон, що часто навідувався, помітив, що традиційний одяг шотландців, breacon, або плед із поясом, заважає їм працювати. Отож, порадившись із гарнізонним кравцем в Інвернесі, він змоделював короткий складчастий одяг до колін, що скоро став відомий як felie-beg, або philibeg, шотландська спідничка. Таким чином, головний елемент начебто давнього шотландського верховинського костюма придумав англієць.

Невдовзі після цього було розбите друге якобітське повстання, і вестмінстерський парламент заборонив верховинський одяг. Сорок років шотландську спідничку не можна було носити прилюдно, хіба що у верховинських полках, які не забувала формувати дбайлива англійська армія: полк чорних вартових (1739 р.), полк верховинської легкої піхоти (1777 р.), полк приморських верховинців (1778 р.), Камеронський полк (1793 р.), полки Аргайлський, Сазерлендський та Гордонський (1794 р.). У ті самі десятиріччя, коли товариство верховинців у Лондоні провадило кампанію за повернення спіднички, цивільні чоловіки на верховинах назавжди перейшли до штанів.

1822 р. Георг ІV поїхав до Единбурга, то був перший після об’єднання візит англійського короля до Шотландії. Сер Вальтер Скот, романіст, виконував роль церемоніймейстера. Два верховинські полки, що вкрили себе славою під Ватерлоо, пройшли парадним маршем у спідничках. Усіх кланових вождів Шотландії спонукали прийти на парад у «традиційному вбранні». Вони теж повдягали спіднички, кожна з різними клітинками. В Шотландії не одне сторіччя з успіхом ткали розмаїті картаті тканини, що йшли на пошиття штанів зі звуженими донизу холошами для багатіїв. Проте барвисті картаті візерунки були вільно пов’язані, і то не з кланами, а з регіонами; простолюду використовувати їх не дозволяли. Найвідоміший візерунок – чорно-зелена шотландка Кемпбелів, яку дадуть полкові чорних вартових, - відомий у торгівлі як «Кід № 155»; назва походить від прізвища карибського плантатора, що звелів виготовляти його своїм рабам. Проте верховинські полки та збори 1822 р. запровадили звичай пов’язувати кожен візерунок з одним конкретним клановим ім’ям. Утвердженню такого зв’язку дуже посприяла пізніша публікація чудово проілюстрованої, але неправдивої книжки «Vestiarum Scoticum» («Шотландський одяг», 1842 р.), які написали два пронозуваті брати, самозвані Собеські-Стюарти, що мали свій романтичний двір на острові Алін-Ейгес поблизу Інвернеса.

Розподіл візерунків на шотландці завершив дивовижний процес культурної вигадки, що розвивався понад два століття. На першому етапі, після заснування пресвітеріанської колонії в Олстері, вочевидь ірландське походження шотландської цивілізації попервах нехтували, потім цуралися його. Були складені нові, виключно шотландські варіанти розвитку історії та літератури, і, певне, не за останнє джерело натхнення тут правили сфальшовані вірші «Осіана» - Джеймса Макферсона. Начебто давні та оригінальні шотландські традиції, як-от спідничка, видавались привабливими, оскільки відповідали потребі мати незаперечний національний родовід. На останній стадії, що почалася з закону про амністію (1786 р.), маси верховинських утікачів спустилися в долини, і нові традиції перейняли шотландці всіх кланів як прикмету своєї неанглійськості Цій украй романтичній грі потурали королева Вікторія, що 1848 р. придбала собі маєток Балморал і вигадала балморалську шотландку для своїх дуже і дуже нешотландських почту й родини.

Макдонели з Гленгері не бачили кінця цих подій. Спершу вони становили галузку, або підклан, клану Макдоналдів з острова Скай, були колись «господарями островів», їхнє гельське ім’я означає «сини Домнала», володаря світу. Під час перерв у своїй війні з Маккензі вони завжди відігравали провідну роль, боронячи католицизм та якобізм. Макдонел, голова клану, тримав прапор Якова ІІ при Кілікренкі 1689 р. і знову пішов у бій при Шерифмюері 1715 р. Його наступник брав участь у повстанні Сорок п’ятого року на чолі шестисот людей свого клану і був ув’язнений у лондонському Тауері. Проте шістнадцять кланових вождів продали предківські землі й емігрували до Нової Зеландії. Червона, чорна, темно-зелена і біла шотландка Макдонелів має всі прикмети давнього й простого візерунку, хоча невідомо, чи прикрашав він первісну шотландську спідничку 1727 р.

Наприкінці ХІХ ст. «вигадана традиція» пішла в масове виробництво по всій Європі. Коли німецькі соціалісти вигадали Першотравень (1890 р.), коли греки відновили Олімпійські ігри (1896 р.), коли росіяни відзначили заснування династії Романових (1913 р.), а шотландці встановили «Бернсові ніч» (то була відповідь шотландських долин на верховинські спідничку, люльку та вівсянку з тельбухами), - всі вони намагалися створити для своїх громадян чуття спільної ідентичності.


NB Ця стаття – витяг з книги Нормана Дейвіса “Європа. Історія”, опублікованої у видавництві “Основи” (Київ, 2001). Погляди та акценти автора не обов’язково співпадають з точкою зору власника цього ЖЖ. Оцифровано в рамках проекту “Архів партії”.
 
 
Дислокація: там само
 
 
 
alb_wikialb_wiki on 24 жовтня 2009 20:55 (UTC)
Ланка шир хибань пишеться разом, а Вальтера Скота варто було б писати як Скотта.
Steadfast Tin Soldierjoanerges on 24 жовтня 2009 21:18 (UTC)
Ланкашир виправив Ворд, а я не помітив. Скотта написав у тій транскрипції, яку використало видавництво "Основи"
alb_wikialb_wiki on 25 жовтня 2009 18:59 (UTC)
зрозуміло…
ljournal_ua_bot on 25 жовтня 2009 22:23 (UTC)
Вітаємо! Ви потрапили до дайджесту ljournalist_ua — найкраще в україномовному ЖЖ. Пишіть ще! =)