Steadfast Tin Soldier (joanerges) wrote,
Steadfast Tin Soldier
joanerges

Повні георгіївські кавалери - уродженці України

Абакуменко Олексій Якович (15.03.1889, м. Луганськ — 22.09.1920, м. Харбін, тепер Китай) — військовик, штабс-капітан, авіатор, повний Георгіївський кавалер. Одержав початкову (домашню) освіту. З листопада 1910 р. — солдат 11-ої повітроплавальної роти. У квітні 1912 р. закінчив авіаційний відділ Офіцерської повітроплавальної школи зі званням льотчика. З серпня 1915 р. — в Особливому авіаційному загоні для охорони Імператорської резиденції. З вересня 1917 р. служить у 1-му корпусному авіаційному загоні; наприкінці цього ж року командирований у Велику Британію в авіаційну школу. У серпні 1918 р. покинув Велику Британію і повернувся в Росію. Воював у білій армії на Східному фронті. З листопада 1918 р. — військовий льотчик 1-го Сибірського корпусного авіаційного загону. Підвищений у штабс-капітани за бойові відзнаки. Загинув 20 вересня 1920 р. на Харбінському іподромі під час випробування нового літака конструктора І. Ділля. Поховано відважного авіатора на міському цвинтарі Харбіна (Китай). Нагороди: Георгіївські (солдатські) хрести 4-го, 3-го, 2-го і 1-го ступенів; ордени — св. Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість» і 3-го ступеня з мечами і бантом, св. Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом і 2-го ступеня з мечами, св. Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом, св. Георгія 4-го ступеня.


Бакланський Василь Андрійович (1886, Старожадівська вол. Новогородецького пов. Чернігівської губ. — р. і м. см. невід.) — підпрапорщик, піхотинець, повний Георгіївський кавалер. Народився на Чернігівщині. На строковій військовій службі з 1907 р. У 1914 р. мобілізований з запасу у 190-й піхотний Очаківський полк. 2 вересня 1915 р. підвищений у підпрапорщики (наказ по 48-ій дивізії № 133). 5 вересня того ж року був важко поранений. Подальша його доля невідома. Кавалер повного Георгіївського банту (нагороджений Георгіївськими хрестами усіх 4-х ступенів).


Баранюк Андрій Васильович (родом із Поділля; м., р. н. і р. см. невід.) – піхотинець, прапорщик зі старшинством, повний Георгіївський кавалер Першої світової війни. Щодо походження Андрія Васильовича Баранюка відомо лише, що він уродженець Ольгопільського пов. Подільської губ. У 1914 р. мобілізований на фронт із запасу і зарахований у 75-й піхотний Севастопольський полк. У серпні 1914 р. його було важко поранено. Після госпіталю, з грудня 1914 р. служив у 195-му піхотному Оровайському полку. У 1915 р. послідовно просувався у званнях: молодшого, старшого унтер-офіцера, підпрапорщика.


Боровий Тимофій Степанович (22.01.1888, Ізюмський пов. Харківської губ. — 11.04.1923, сан. «Златар», Хорватія) — прапорщик, авіатор, повний Георгіївський кавалер. Народився на Харківщині. Одержав початкову домашню освіту. З грудня 1909 р. на службі в лейб-гвардії Саперному батальйоні. Після закінчення Офіцерської школи авіації Відділу повітряного флоту його направлено у 18-й корпусний авіаційний загін. З серпня по жовтень 1917 р. служить офіцером-інструктором в Офіцерській школі авіації Відділу повітряного флоту. Восени 1918 р. разом зі штабс-капітаном М. Бафталовським здійснив переліт з Харкова у розташування Добровольчої армії. Військовий льотчик 2-го авіаційного загону у складі Кримсько-Азовської групи військових формувань Добровольчої армії. Брав участь у бомбардуванні села Михайлівка та в операції поблизу м. Ново-Дмитрівка, де через несправність літака зазнав аварії. Наприкінці червня 1920 р. разом із поручиком Г. Фомагіним призначений виконувачем обов’язки керівника Військової авіаційної школи Російської армії П. Врангеля. 11 квітня 1923 р. помер у санаторії «Златар» (Хорватія) від туберкульозу. Нагороди: Георгіївські хрести усіх 4-х ступенів (зокрема, «за проведення повітряних розвідок під вогнем ворога»); Георгіївська медаль 4-й ст. ; Георгіївська зброя («за розвідувальні повітряні рейди в глибокий тил ворога»); ордени — св. Станіслава 2-го ступеня з мечами, св. Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом, св. Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість» («за забезпечення повітряної охорони Імператорського потяга»).


Вишкварко Опанас Миколайович (р. н. невід., с. Кирповщина Полонської вол. Новоградволинського пов. Волинської губ. — р. і м. см. невід.) — військовик, піхотинець, поручик, повний Георгіївський кавалер. Народився на Волині. Походить з селян. На військову службу прийнятий у 7-й піхотний Ревельський полк, у 1905 р. переведений у 19-й стрілецький полк, у 1906 р. — у 99-й піхотний Івангородський полк. У квітні 1910 р. підвищений у підпрапорщики. За бойові заслуги в боях з 17 по 25 липня 1915 р. на р. Віслі підвищений у прапорщики. З грудня 1915 р. — підпоручик зі старшинством, з червня 1916 р. — поручик зі старшинством. Поранений у бою 19 січня 1915 р.


Ганькевич Федір Антонович (1889, с. Тростянець Ямпільського пов. Подільської губ., тепер Вінницької обл. — р. і м. см. невід.) — піхотинець, підпрапорщик, повний Георгіївський кавалер Першої світової війни. Родом з Поділля: походить із селян с. Тростянець. З 1910 р. служив у 71-му піхотному Бєлєвському полку, з 1914 р. — на понадстроковій службі у званні підпрапорщика.


Гілевич Юліуш Мечиславович (19.10.1890, Волинська губ. — 11.10.1943, конц. табір «Освенцім», тепер меморіальний комплекс на тер. Бєльського воєводства, Польща) — полковник, авіатор, повний Георгіївський кавалер. Родом з Волині. Закінчив В’яземську чоловічу гімназію, згодом — Військову авіаційну школу (1915). З жовтня 1915 р. — на театрі воєнних дій у складі загону легкої авіації (аеропланів). З 25 червня 1917 р., після отриманого в повітряному бою поранення у руку, перебував у госпіталі (до початку вересня 1917). Згодом призваний на службу в РСЧА і призначений командиром 3-го бомбардувального авіаційного загону. 06.07.1919 р. перелетів на аероплані до поляків (особовий склад авіаційного загону після зникнення командира дезертирував). Служив у національній польській авіації. З січня 1920 р. — командир 5-ої розвідувальної ескадрильї, потім — авіаційного резервного дивізіону, який було утворено з 18-ої винищувальної та 4-ої розвідувальної ескадрилій. Брав участь у радянсько-польській війні. Підвищений у поручики. З березня 1926 р. — майор, командир винищувального дивізіону 4-го авіаційного полку; з осені 1929 р. — командир учбового дивізіону 2-го авіаційного полку; з березня 1933 р. — начальник авіаційної бази 4-го авіаційного полку. Підвищений до полковника. У період Другої світової війни — активний учасник антифашистського підпілля. Заарештований і кинутий у концентраційний табір «Освенцім». Перебуваючи в ув’язненні, у 1942 р., організував і очолив підпільну антифашистську групу. 11 жовтня 1943 р. розстріляний у концентраційному таборі «Освенцім». Нагороди: Георгіївські хрести 4-го, 3-го. 2-го і 1-го ступенів (зокрема, у березні 1916 р. відважного льотчика було відзначено «за нічний повітряний рейд у розташування ворога і бомбардування залізничної станції супротивника»); Георгіївська зброя (у жовтні 1917 р. одержав нагороду за те, що «атакований трьома винищувачами ворога, до того ж поранений у руку, прийняв нерівний бій і, тримаючи штурвал літака однією рукою, зміг посадити його на своєму аеродромі»); ордени — св. Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом, св. Анни 3-го ступеня з мечами і бантом, св. Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом.


Диндимарченко Яків Якимович (р. н. невід., с. Сагунівка Худяківської вол. Черкаського пов. Київської губ., тепер Черкаської обл. — м. і р. см. невід.) — піхотинець, прапорщик, повний Георгіївський кавалер Першої світової війни. Родом з Черкащини: походить із селян с. Сагунівка. Служив на понадстроковій службі у 99-му піхотному Івангородському полку. У 1913 р., після закінчення школи прапорщиків, підвищений у підпрапорщики. Згодом за бойові заслуги отримав звання прапорщика.


Жидик Олексій Васильович (1887, с. Хворостовець Борзненського пов. Чернігівської губ. – р. і м. см. невід.) – військовик, кавалерист, підпрапорщик, повний Георгіївський кавалер. Родом із Чернігівщини. Народився в селянській сім’ї. З 1910 р. служив у 9-му гусарському Київському полку. З 1914 р. – на понадстроковій службі, взводний 4-го взводу 2-го ескадрону. Підпрапорщик. Кавалер повного Георгіївського банту.


Казмирчук Федір Гнатович (1887, с. Волосківці Сіянецької вол. Острозького пов. Волинської губ., тепер Рівненської обл. — р. і м. см. невід.) — кавалерист-гусар, прапорщик, повний Георгіївський кавалер Першої світової війни. Родом з Волині: походить із селян с. Волосківці. З 14 років працював на залізниці. В листопаді 1907 р. зарахований у 3-й ескадрон лейб-гвардії гусарського Гродненського полку. В травні 1909 р. закінчив учбову команду, восени підвищений у молодші унтер-офіцери. З 1912 р. перебував на понадстроковій службі у званні взводного унтер-офіцера 1-го взводу. У 1914 р. закінчив школу прапорщиків.


Каліка Тарас (р. н. невід. ; с. П’ятигорка Бистрицької вол. Бердичівського пов. Київської губ., тепер Житомирської обл. — р. і м. см. невід.) — піхотинець, підпрапорщик, повний Георгіївський кавалер Першої світової війни. Родом з Київщини: походить із селян с. П’ятигорка. Служив підпрапорщиком 20-го піхотного Галицького полку.


Канюченко Василь Володимирович (1891, с. Ясинове Гвоздовської вол. Ананьївського пов. Херсонської губ., тепер Одеської обл. — р. і м. см. невід.) — піхотинець, підпрапорщик, повний Георгіївський кавалер Першої світової війни. Родом з Херсонщини: походить із селян с. Ясинове. У 1912 р. зарахований у 55-й піхотний Подільський полк. З липня 1914 р. — старший унтер-офіцер, з січня 1916 р. — підпрапорщик. Поранений у серпні 1914 р. осколком шрапнелі в голову; у листопаді 1914 р. — в праву руку; у січні 1915 р. — в ліве стегно; у вересні цього ж року — у праве стегно. Цього ж дня представлений до підвищення в прапорщики.


Коробчан (Горобчан) Федір Калинович (1877, Бессарабія — 13.07.1915) піхотинець, підпоручик зі старшинством, повний Георгіївський кавалер Першої світової війни. Походить із селян Бессарабської губ. На військовій службі з 1898 р., учасник російсько-японської війни 1904—1905 рр. У 1905 р. підвищений у зауряд-прапорщики, а у 1906 р. звільнений у запас. З грудня 1914 р. служить у 189-му піхотному Ізмаїльському полку. За бойові відзнаки підвищений у прапорщики (наказ Південно-Західного фронту від 23.04.1915 р. № 516), потім у підпоручики зі старшинством. Загинув у бою 03.07.1915 р.


Кострицький Євген Ферапонтович (05.03.1890, м. Одеса — р. і м. см. невід.), авіатор, штабс-капітан, Георгіївський кавалер. Навчався в Одеському технічному училищі Міністерства шляхів сполучення; закінчив Жмеринське двокласне сільське училище Министерства народної освіти (1907), Севастопольську військову авіаційну школу (1914) і у тому ж році — Теоретичні курси авіації ім. В. Захарова при Петроградському політехнічному інституті. У серпні 1914 р. прийнятий на службу Особливим комітетом з посилення повітряного флоту: зарахований рядовим «мисливцем» (розвідником) у 1-шу авіаційну роту. Призначений для проходження курсів авіаційних мотористів при Петроградському політехнічному інституті. У жовтні 1914 р. відряджений у Севастопольську військову авіаційну школу. У квітні 1915 р., по закінченні авіаційної школи, призначений льотчиком 24-го корпусного авіаційного загону. До серпня 1916 р. служить у 3-му авіаційному дивізіоні, з 22.08.1916 р. — у 3-му авіаційному загоні винищувачів. З квітня 1917 р. — військовий льотчик 24-го корпусного авіаційного загону. З осені 1918 р. — у білих арміях Східного фронту. Підвищений у штабс-капітани за бойові відзнаки. З березня 1919 р. — військовий льотчик 14-го Сибірського авіаційного загону. З квітня 1919 р. — виконувач обов’язки начальника технічного відділення Оперативно-організаціоного відділу Управління начальника повітряного флоту армій адмірала А. Колчака. Подальша доля Є. Ф. Кострицького невідома. Нагороди: Георгївські хрести 4-го, 3-го і 2-го ступенів (зокрема, «за небезпечну і виконану з повним успіхом повітряну розвідку»); Георгіївська зброя («за те, що, будучи у чині прапорщика, 4 травня 1916 р. під час повітряної розвідки вступив у бій з двома германськими винищувачами і пошкодив один із них, а сам же з пробитим мотором, плануючи над розташуваннями німців, під сильним артилерійським і кулеметним вогнем ворога, зробив дуже цінні знімки його позицій. Апарат під час цього польоту одержав близько 100 пробоїн від куль»); ордени — св. Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом, св. Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість», св. Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом, св. Анни 3-го ступеня з мечами і бантом.


Красій Семен Васильович (1875, м. Білопілля Сумського пов. Харківської губ. — р. і м. см. невід.) — піхотинець, підпрапорщик, повний Георгіївський кавалер. Походить з міщан м. Білопілля Сумського пов. Харківської губ. У 1914 р. мобілізований з запасу, зарахований у 97-й піхотний Ліфляндський полк. Підпрапорщик 13-ї роти. Кавалер повного Георгіївського банту.


Крутень Євграф Миколайович (17.12.1890, м. Київ — 06.06.1917, м. см. невід.) — капітан, авіатор, Георгіївський кавалер. У 1908 р. закінчив Київський кадетський корпус ім. св. Володимира, Костянтинівське артилерійське училище (1911), Військову авіаційну школу (1914). З серпня 1914 р. — молодший офіцер, льотчик Авіаційного відділення особливого призначення. 24.09.1914 р. прикомандирований до 21-го корпусного авіаційного загону. З березня 1915 р. — старший офіцер, а з травня того ж року — виконувач обов’язки начальника 2-го армійського авіаційного загону. З 24.05.1916 р. — командир 2-го авіаційного загону винищувачів. Наприкінці листопада 1916 р. відряджений у Францію для вивчення бойового досвіду союзників та освоєння нових літаків винищувального типу. Перебував в одній з ескадрилій групи повітряного бою капітана А. Брокара. Спільно з французькими авіаторами здійснював бойові вильоти в районах Амьєна і Нансі. У березні 1917 р. повернувся в Росію. З 18.04.1917 р. — командир 2-ої бойової авіаційної групи. Написав посібник з тактики ведення повітряного бою. 06.06.1917 р. на пілотованому ним літаку зазнав аварії, повертаючись із розвідки, і розбився на базовому аеродромі. Нагороди: ордени — св. Станіслава 3-го ступеня, св. Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість», св. Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом, св. Георгія 4-го ступеня, св. Станіслава 2-го ступеня з мечами; Георгіївська зброя; французький «Військовий хрест».


Лисенко Платон Борисович (1884, с. Старосілля Силіївської вол. Черкаського пов. Київської губ., тепер Черкаської обл. — р. і м. см. невід.) — піхотинець, підпоручик, повний Георгіївський кавалер Першої світової війни. Родом з Черкащини: походить із селян с. Старосілля. На строковій військовій службі з 1906 р. У 1914 р. мобілізований із запасу у 189-й піхотний Ізмаїльський полк. Підпрапорщик; за бойові відзнаки підвищений у прапорщики, а потім — у підпоручики.


Симонишин Єлиферій Омелянович (1880, Бабинецька вол. Ямпільського пов. Подільської губ., тепер Вінницької обл. — р. і м. см. невід.) — піхотинець, підпрапорщик, повний Георгіївський кавалер Першої світової війни. Родом з Поділля: походив із селян. На строковій військовій службі з 1901 р. У 1914 р. мобілізований у 190-й піхотний Очаківський полк. З квітня 1915 р. — підпрапорщик. Пропав безвісти у бою 08.05.1915 р.


Слободенюк Кирило (р. н. і р. см. невід) — піхотинець, підпрапорщик, повний Георгіївський кавалер Першої світової війни. Походив із селян Козятинської вол. Бердичівського пов. Київської губ., тепер Вінницької обл. Служив підпрапорщиком 20-го піхотного Галицького полку.


Хведеляні Никифор (Ничипор) Матвійович (р. і м. н. невід. — р. і м. см. невід.) — піхотинець, фельдфебель 257-го піхотного Євпаторійського полку, повний Георгіївський кавалер. Уродженець Криму. З початком Першої світової війни мобілізований у діючу армію. Відзначався хоробрістю та відвагою, про що свідчать короткі рядки військових наказів того часу. Так, після бою 17 серпня 1914 р., під час якого Н. Хведеляні «під селом Ферлюїв на чолі свого взводу під сильним прицільним вогнем супротивника перейшов через міст і першим атакував позиції ворога», його було нагороджено Георгіївським хрестом 4-го ступеня. У бою 9 жовтня 1914 р. «на висоті 627, поранений, після перев’язки, Н. Хведеляні залишився в строю, надихаючи своїх товаришів і підлеглих». За цей подвиг він був нагороджений Георгіївським хрестом 3-го ступеня. 12 січня 1915 р. під селом Буковець, «посланий з відділенням старшим у розвідку, він зміг роздобути важливі відомості щодо місця дислокації та чисельності супротивника». За це нагороджений Георгіївським хрестом 2-го ступеня. У бою 7 березня 1915 р. «під селом Локієць під час наступу, на чолі неповної роти, наблизився до окопів ворога і з криком „Ура!“ першим кинувся в окопи. Його мужність і відвага так вплинули на підлеглих нижніх чинів, що вони усі як один кинулись за ним в атаку: супротивника було оточено і взято у полон». За цей подвиг Н. Хведеляні був нагороджений Георгіївським хрестом 1-го ступеня. Кавалер повного Георгіївського банту.


Чорний-Ковальчук Юхим (р. н. невід., с. Мощаниця Оликської вол. Дублінського пов. Волинської губ. — р. і м. см. невід.) — рядовий, піхотинець, кавалер Георгіївського хреста 4-го ступеня № 1. Уродженець Волинського села Мощаниця. Рядовий 41-го піхотного Селінгинського полку. Перший Георгіївський хрест 4-го ступеня № 1 він отримав у Царському Селі з власних рук імператора Миколи II за взяття у бою прапора 2-го Імператорського Тірольського єгерського полку.


Чулаков Іван Павлович (1889, с-ще Андріївка Андріївської вол. Бердянського пов. Таврійської губ., тепер Запорізької обл. — р. і м. см. невід.) — піхотинець, прапорщик, повний Георгіївський кавалер Першої світової війни. У листопаді 1911 р. зарахований в 14-ту роту 133-го піхотного Сімферопольського полку. Після закінчення учбової команди, у 1913 р. підвищений в єфрейтори. З липня 1914 р. переведений у 271-й піхотний Новомосковський полк. З серпня 1914 р. підвищений у молодші унтер-офіцери. За бойові відзнаки з 1915 р. призначений фельдфебелем. Невдовзі на підставі ст. 95 Георгіївського статуту підвищений у підпрапорщики (наказ по 71-й піхотній дивізії від 03.12.1915 р. № 153). За бойові заслуги у 1916 р. підвищений у прапорщики.


Шведкой Григорій Захарович (1887, с. Березотичі Волочковської вол. Лубенського пов. Полтавської губ. — р. і м. см. невід.) — кавалерист, повний Георгіївський кавалер. Уродженець с. Березотичі на Полтавщині. У листопаді 1908 р. зарахований у 18-й гусарський Ніжинський полк, де в липні 1910 р. закінчив учбову команду. У грудні того ж року підвищений у молодші унтер-офіцери. З листопада 1911 р. — старший унтер-офіцер. У липні 1913 р. поступив на понадстрокову службу і зарахований у 5-й ескадрон Кримського кінного Її Величності Государині Імператриці Олександри Федорівни полку. 10.11.1914 р. підвищений у підпрапорщики, з 03.11.1916 р. — вахмістр. У серпні 1917 р. відправлений у розпорядження командувача Чорноморського флоту на формування дивізіону. У тому ж році підвищений у прапорщики. Кавалер повного Георгіївського банту.


Джерело
Tags: military, unknownukrainians, повесть о настоящем человеке, сам собі увіф, історія
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 8 comments